|
|
 |
Архів:
|
|
| Павло Романюк – українець з Мараморощини |
| (2009-07-15) |
| Останнє оновлення: 2009-07-22 19:36 EET |
За Тисою на Мараморощені в Румунії у дванадцяти селах споконвіку компактно проживають українці, а також у багатьох інших селах та містах разом з румунами. Українці зберегли свою мову, культуру, традиції. Вони мають також і своїх письменників. Одним з них є відомий український письменник з Мараморощени Павло Романюк. Можливо його ім’я декотрим з вас відоме, оскільки деякі уривки з його творів були надруковані в українських літературних журналах в Україні, Канаді та у літературно-мистецькому журналі “Світовид”, це будучи виданням київської організації Спілки письменників України, Спілки театральних діячів України та Нью-йоркської Групи письменників. Про Павла Романюка розповім я вам сьогодні.
Павло Романюк народився 2 вересня 1953 р. в с. Вишня Рівна, неподалік від Сигета, в селянській родині. Формувався як поет ще в ліцеї в Сигеті (Sighetu-Marmatiei), у літстудії ім. Дж. Кошбука. Виріс на поезії Емінеску і Йона Барбу, зокрема він пильно вивчає поезію іншого румунського сучасного поета Нікіти Станеску, з яким був знайомий, і деякі поезії навіть переклав, надрукувавши цього року книгу віршів Стенеску у перекладі на українській мові. Книга під назвою “11 елегій та інші вірші” вийшла друком у марамороському видавництві Екім. Серед перекладених Романюком віршів фігурує й поема “Пабло” присвячена йому Нікітою у 1979-му році.
І все ж на відміну від інших авторів його покоління, хоч і зачарований багатством і сміливістю шукань румунської словесності, не став епігоном цих зразків, зумів перенести на ґрунт українського поетичного слова досвід румунської поезії і бути дуже своєрідним, навіть місцевим, марамороським в своїх власних віршах. Його перу належать збірки поезій „Замок перелітних птахів” (1976), „Непорочність мовчання” (1978), „Спектри” (1984), „Неспокій плинності” (1993), „Дзвони полудня” (1999), „Елегії Заратустри” (2004), а також романи „Неповернення” (1981), — відмічений Товариством ім. І.Франка в Чикаго (США, 1982), „Сороча Несуса” (1997). Всі ці книги побачили світ у Бухаресті.
У 95-му році мені вперше довелось побувати в цих гірських околицях і принесла звідти враження, що це казковий, феєричний край. І тільки така замріяна поезія, як поезія Романюка, могла адекватно передати неповторну красу цих місць. Прийшовши в поезію з марамороського краю, Павло Романюк приніс в її царину шум лісу, пісню птахів, срібне мерехтіння рясної краплі роси, відлуння народної пісні - тони і барви землі, яка дала йому силу й талант.
 Дебютував він у 1976-му році зі збіркою поезій під назвою “Замок перелітних птахів”. Що правда перші вірші, якими відкривається збірка, можуть так би мовити збентежити читача. Надто вже важким себе показує поет, ніби центр всесвіту; ніби від нього все на світі почалось. Коли, у 95-му році в інтерв'ю ВСРР, я запитала автора чому він відкрив збірку такими претензійними, еготичними віршами, він нам пояснив, що його наміром було саме це - довести, що він не хоче йти по нічиїх слідах, що він внаслідок цього свідомо ставить себе в позицію людини, яка від свого імені в силі показати світ.
У 1978 році Павло Романюк дарує читачам другу, більш об’ємисту збірку “Непорочність мовчання”. Все більш відчутним стає для читача намір автора створити свій власний поетичний світ, неподібний на нічий інший. Автор не зупиняється над цим, у 1984-му році з'являється інша збірка віршів ”Спектри”, у 1993-му році збірка “Неспокій плинності”, а також перейшов і на прозу надрукувавши романи “Неповернення”(1981р) та “Сорочка Несуса” (1997р). За заслуги на полі служіння пера він став членом Спілки письменників Румунії. “У грудях Павла Романюка грає орган, бо він належить до поетів, що народжуються, живуть і стулюють очі тільки в світі таїни”, – писав про нього покійний поет та письменник Степан Ткачук.
Надзвичайну важливу роль у його поезіях відіграють дерева, білий колір і перехрестя. Це можна пояснити як особливостями середовища, в якому виріс, околицею села Вишня Рівна, оточеного великими лісами, так і особливостями українського фольклору, в якому символіка дерева має дуже велике значення. Шлях до розкриття світових таємниць веде через дерево.” Тільки ти говориш з коріннями дерев, з надрами, не виказуючи таємницю землі “ пише П. Романюк у поезії “Пісня копаючого“.
(Автор: Христина Манта)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2024-05-10
Print
Слухати