|
|
 |
Архів:
|
|
| Історія політичного суперництва в Румунії: Г. Деж і Л. Петрешкану |
| (2007-05-14) |
| Останнє оновлення: 2007-05-12 17:55 EET |
Політичне суперництво є звичайним явищем в демократичному суспільстві. Перемагають ті партії та політики, котрі вміють переконувати виборців. Переможець одержує лаври, а переможеному залишається гордість участі в чесному змаганні. Політичні суперництва в тоталітарному режимі мають, однак, зовсім інші правила і особливо результати. Зазвичай в тоталітаризмі суперники перебувають між життям і смертю. В нацизмі та комунізмі переможець брав все, в той час як переможений був змушений чимало разів розстатися з життям за сміливість протистояти переможцю. Комуністична партія Румунії (КПР) принесла в історію Румунії тотальне суперництво, боротьбу з суперником до його знищення. Модель знищення суперника, запозичена від французької революції та розвинута Радянським Союзом, використовувалась як проти політичних суперників, так і проти ідеологічних однодумців, які заперечували авторитет лідера. Як в міжвоєнний період, так і після перейняття керівництва в Румунії, визначні комуністичні лідери знищували одне одного в боротьбі за владу. Одним з найвідоміших прикладів було суперництво між Георгієм Георгіу-Дежом і Лукреціу Петрешкану, що завершилось перемогою першого та ліквідацією другого.
Гостем нашої сьогоднішньої програми є історик Дорін Добрінку з Ясського інституту історії імені Александра Ксенопола, який розповідає про політичну поведінку КПР з 1920 по 1945 рр.. “Комуністична партія Румунії, заснована в 1912 році, унаслідок путчу всередині Соціалістичної партії, була у міжвоєнний період тим, що ми зараз називаємо політичною “сектою”, тобто політичним угрупованням на окраїні румунського політичного життя. Вона залежала від Москви, звідки імпортувала не лише ідеологію, а й поведінку радянських комуністичних лідерів. У міжвоєнний період існували різні суперництва всередині партії, що набули особливої гостроти в момент, коли все явнішою ставала можливість окупації Румунії Червоною Армією. У період 1941-1944 рр., запекле суперництво всередині партії виникло між Дежом i Штефаном Форісом, справжнім лідером КПР. Георге Георгіу-Деж організував ліквідацію Штефана Форіса, убитого відомим радянським агентом Пантюшою Боднаренко, який вдарив його по голові залізним ломом і поховав під підлогою одного з бухарестських будинків. Таку долю мав й інший комуністичний лідер Лукреціу Петрешкану.”
Георге Георгіу-Деж став, безперечно, головним переможцем конфліктів всередині КПР. Після ліквідації Форіса, в 1952-му році він нейтралізував групу очолену Анною Паукер, Василем Лукою і Теохарієм Джоджеску, яких лише ізолював від громадського життя, а не вбив, як це трапилось з Форісом і Петрешкану. Говорячи про конфлікт між Дежом і Петрешкану, Дорін Добрінку наголошує на великих різницях між ними. “Йшлось, напевно, про дві різні типології особистості. Деж походив з робітничого середовища. Він був за фахом електриком, мав певний досвід, здобутий на бухарестських заводах Грівіца. Він сформував дуже сильну групу прихильників, мав велику силу волі. Від радянських агентів, зустрінутих у в’язницях навчився трохи говорити російською мовою та мав сильне бажання вдосконалити свої знання про комуністичну ідеологію. З протилежного боку, Петрешкану був справжнім інтелектуалом, сповідував соціалістичні ідеї ще з молодості. Мав дуже багато знайомих. Державний переворот від 23 серпня 1944 року вчинений Комуністичною партією стався, зокрема завдяки широким знайомствам та авторитету Петрешкану в Королівському палаці. Однак він хотів очолити партію. І це викликало хвилю антипатії в партії, зокрема тому що він був атиповим комуністом для Румунії. В історії КПР не існувало багато інтелектуалів. Поважне ставлення Петрешкану до Дежа лише дратувало останнього. Щойно після 23 серпня, непорозуміння між ними вийшли на поверхню. На мітингах 1945-1946 рр. їх конфронтація стала очевидною для всіх. Обидва вони виступали з промовами, а одного разу Петрешкану навіть сказав, що “ця людина колись вб’є мене.”
Суперечка завершилась на користь Дежа, а Петрешкану став жертвою власних ілюзій. Дорін Добрінку: “Петрешкану був переконаним комуністом, він обіймав чільні посади в КПР та в повоєнних урядах, був міністром юстиції з 1944-го по 1947-ий рр.. Він розпочав ідеологічну чистку та низку реформ, у комуністичному сенсі, в сфері судочинства. Все це він робив з надзвичайним ентузіазмом. Та по іронії долі, Петрешкану став жертвою власних химер. Відомо, що революція знищує своїх дітей. Так сталось і з Петрешкану.”
У квітні 1948 року, Петрешкану був заарештований із наказу Дежа. Його допитувала партійна комісія, у складі Теохарія Джорджеску, Йосифа Рангеца, Александра Дрегіча, Георгія Георгіу-Дежа та декількох радянських представників. Радянці вимагали публічного суду над інтелектуалами, так як був суд над Ласло Райкою в Угорщині, Рудольфом Сланким в Чехословаччині аба Трайко Костовим в Болгарії. Дорін Добрінку розповідає чим завершився конфлікт між Дежом і Петрешкану: “Петрешкану був підхідною для Румунії жертвою. Він був інтелектуалом, мав буржуазну поведінку, його підозрювали в стосунках з румунськими буржуазними партіями та західними колами. Його звинувачували в націоналізмі, йому приписали різні декларації, такі як клузька декларація від 1946 року, в якій він нібито заявив, що “перед тим як бути комуністом, я є румуном”. Розслідування його справи було довгим та складним, тривало до 1954 року. В 1953-му році помер Сталін та частково змінилась політика Кремля. Це трохи збентежило румунських комуністів. Де іронія? Якщо на протязі шести років, з 1948-го по 1954-ий рр., румунським комуністам на чолі з Дежом не вдалось ліквідували Петрешкану, вони зробили це в 1954 році. Деж боявся, що Петрешкану міг би бути реформаторською розв’язкою Москви. Його могли випустити з в’язниці і відсторонити Дежа. Таким чином, Деж вирішив швидко ліквідувати Петрешкану. З 6- го по 13-е квітня, в Бухаресті, відбувся закритий суд над Петрешкану, хоча Деж хотів організувати відкритий суд. Петрешкану увійшов в зал з ампутованою ногою, і був дуже критичним на адресу суддів. Його було засуджено до найвищої міри покарання і розстріляно в Жілаві.”
В 1968-му році, послідовник Дежа, Ніколає Чаушеску реабілітував Петрешкану і звинуватив його вбивцю. Такий жест пояснюється теж боротьбою за владу всередині партії. Чаушеску видавав себе за борця проти несправедливості та основоположника нового політичного стиля. Суперництво між Дежом і Петрешкану є репрезентативним для комуністичного стилю займатись політикою: переможець отримає все, переможений мусить вмирати. (Автор: Стеліу Ламбру)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2024-04-25
Print
Слухати