|
|
 |
Архів:
|
|
| 1. Музей солом’яних капелюхів у Крішень; 2. Село шевців |
| (2007-09-04) |
| Останнє оновлення: 2007-09-05 22:19 EET |
Унікальні та вельми відомі великі капелюхи привертають увагу туристів зі всього світу. Щороку 10 тисяч туристів відвідують єдиний в Румунії Музей солом’яних капелюхів, розташований в селі Крішень, який був заснований в 2001 році. Місцевість ця простягається на 3 кілометри, має близько 700 душ і перетинається річкою Кушмед. Традиція плетіння соломи та виготовлення капелюхів у селі Крішень датується вже понад 160 років.
Упродовж 4-ох поколінь сім’я Сьоча Лайоша займається цим ремеслом і дуже пишається цим. Сьоч Лайош: ”Мої батьки, діди, прадіди плели солом’яні предмети i від них ми успадкували цю традицію. З огляду на таку давню традицію у 2001-му році ми вирішили заснувати музей, бо не хотіли, щоб ця наша традиція згасла. Хочу сказати Вам, що в нашому селі кожна сім’я вміє плести капелюхи. Якщо відвідаєте наше село взимку, у кожній хаті ви зустрінете людей, які плетуть до весни тисячі метрів плетениці та продають ії.”
Музей улаштований в трьох кімнатах відремонтованої традиційної селянської хати, в якій була збережена специфіка сторічної давності. У першій кімнаті виставлені всі зразки капелюхів: капелюх для молодої, ошанські капелюхи (це капелюхи, які носять жителі Марамуреського регіону Румунії), капелюхи для господарів, хліборобів, багатих та бідних людей i багато, багато інших моделей, деякі з них унікальні.
Однак увагу відвідувачів привертає найбільший в Румунії солом’яний капелюх. Діаметром в 2 метри, капелюх гігант був виготовлений з 500 м плетениці, майже 1800 метрів нитки, а важить він 2 кг 650 гр. Сьоч Лайош розповідає: ”Щодня, коли приїжджають туристи з країни та закордону, я їм кажу: „Ласкаво просимо, бо в нас ви маєте можливість пізнати усі Ваші таємниці. У народі кажуть, що “під капелюхом можна зробити усе.” Ми раді, що в нашій країні існує зараз найбільший капелюх.”
У середній кімнаті знаходяться різні оздоблення виготовлені теж із соломи, а в третій кімнаті відвідувачів ознайомлюють із технікою виготовлення капелюхів. На дворі музею існує величезний “капелюх” діаметром 5 метрів, під яким туристи можуть відпочивати. Здійснений в 2001 році, цей капелюх є справжнім солом’яним дахом на 6-ої стовпах. Сьоч Лайош: ”На кожному стовпі ми вирішили написати по одній приказці, як наприклад: „Хто капелюх носить, той тим капелюхом вітається”, „Бути під одним капелюхом”, чи „Усе вирішується під одним капелюхом”.”
Теж на дворі музею, біля 5-тиметрового капелюху можна побачити величезну колекцію каміння. Сьоч Лайош: ”У музеї туристи можуть побачити як капелюхи, так і процес їх виготовлення, отож тут йдеться про руки людини, а на дворі можуть справу рук природи. Маємо чудову колекцію відшліфованого природою каміння, зібраного з берегів річки Кушмед. Зараз на дворі музею знаходяться понад 1000 різних каменів. Деякі з них схожі на кепки. Наприклад, лише у нас ви можете побачити кам’яну кепку Леніна. Також маємо тут каченя, зайчика, хліб, телефон, грибок і усе, що Ви можете собі уявити.”
І теж надворі музею існує колекція покажчиків, які вказують на місця звідки прибули наші гості, напрям, а також кількість кілометрів. Це назви різних міст Європи, Австралії, Канади, Куби та Китаю.
~~~~~~~
Село, про яке ми розповімо Вам далі називається Біволеріє, і розташоване воно в Сучавському повіті, на Буковині, тобто на півночі Румунії. Якщо ви прямуватимете головною вулицею, то можливо Вас зачарують гарні нові будинки, а перед воротами сучасні автомобілі. Ми можливо й не розповіли б про цей невеличкий населений пункт на карті Румунії, якщо б не йшлося про село з найбільшим числом сімейних асоціацій, зареєстрованих в повітовому реєстрі торгівлі. Їх 250 і усі мають той же предмет діяльності: виготовлення взуття.
Експансія місцевої взуттєвої промисловості розпочалась всередині 80-тих років, коли пожежа знищила хату небагатої сім’ї. Старший син сім’ї Бобу, який тоді тільки закінчив середню школу, вирішив вивчити ремесло, яке б дало йому змогу допомогти сім’ї грошима. Так він почав навчання в єдиного в селі шевця. Через півтора року він мав скласти складний іспит. ”Мої батьки хотіли побачити чому я навчився і я зробив туфлі для моєї матері, якій, до речі, цим спричинив велику радість. А коли сусіди та родичі побачили, що я вмію робити за один тиждень зробили стільки замовлень, що я не міг справитись. Оскільки накопичувалось все більше і роботи, я почав брати учнів. У 1989 році в мене працювали близько 30 учнів.”
Швейною машинкою Зінгер, що Аурел Бобу купив від одного німця, він та його ученики виготовляли хатні капці, які продавали на ринках Ватра Дорней чи Пашкань. У ’90 роки в село Біволеріє сталась революція. ”Щойно після Грудневої революції кожен міг розпочати власний бізнес і тоді всі 35 його учнів почали виробляти взуття самотужки. Одразу виникло 35 мікрофірм. Стався справжній вибух і через 2-3 роки в селі існувало 180 ательє по виготовленню взуття.“
Усередині ’90-тих років, брати Бобу відбули до Тімішоари де купили устаткування, від яких відмовились нові власники взуттєвого заводу “Губан”. То й стало початком індустріалізації виробництва капців в селі Біволеріє. Зараз брати Бобу мають 550 працівників та виробляють понад 2600 пар взуття щоденно. Але їхні заводи не є єдиними в селі. Існують ще два підприємства, які дотримуються усіх принципів конкуренції. І, в той час як в сусідніх місцевостях існують заводи, що зупиняють свою діяльність, в селі Біволеріє місця праці не є проблемою. Діловий обсяг взуттєвих заводів у Біволеріє сягає кількох мільйонів євро, стверджує голова сільської ради. На заводах щоденно виготовляються тисячі пар взуття, які продаються в магазинах по всій країні, а також в Угорщині, Швеції, Іспанії і незабаром в Росії. (Автори: Луана Плешя та Андрея Демірджан)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати