|
|
 |
Архів:
|
|
| Підводна археологія у м. Манґалії; Селяни музеєзнавці |
| (2007-07-24) |
| Останнє оновлення: 2007-08-02 16:04 EET |
Колонія Каллатіс була одним з трьох полісів, заснованих греками на сучасному румунському чорноморському узбережжі. Інші дві Істрія і Томіс. “Найгарніша” в перекладі з грецької мови, сучасна Манґалія була заснована десь 24 століть тому греками з малоазійського міста Гераклея Понтійська в період, якій вони називали “великою грецькою колонізацією”, себто в VII сторіччі до н.е. У IV ст. до н.е. відбувається консолідація й економічний та соціал-політичний розвиток грецького полісу, що випливає як з писаних джерел, так і з археологічних знахідок. У той період Каллатіс суттєво розширився, розвинулось ремісництво й торгівля, а також демократичний режим за зразком грецьких фортець, зокрема Мегари. Були побудовані високі оборонні мури на суходолі, портові споруди, храми та громадські будівлі. Карбування перших монет розпочалось приблизно в 300 році до нашої ери. На початку Каллатіс перебував під македонською домінацією, а з І сторіччя до нашої ери переходить під римську домінацію. У VII сторіччі нашої ери Калаттіс починає занепадати та зникає з історичних джерел.
У 1960 році, двоє військових водолазів розпочали підводні дослідження поблизу м. Манґалії. У 1995 році, Музей Археології “Каллатіс”, у співробітництві з групою італійських водолазів продовжили підводні пошуки, але без значних результатів. Утім, нещодавні підводні дослідження принесли бажані результати. Мова йде про співробітництво Музею Археології “Каллатіс” з центром водолазів «Карпатіка» та відомим Центром підводної археології «Октопус». Протягом кількох днів було досліджене дно моря, точніше майже 2 кв. км з того, що залишилось із колишнього Каллатіса. Про підводні археологічні дослідження розповідає Міхай Йонеску, науковий керівник археологічної групи “Каллатіс”: “Ми ще не маємо кінцевих результатів, але можу сказати, що йдеться, по перше, про стародавній корабель, який перевозив мармурові блоки, вагою до кілька тонн. Деревина з якої було побудоване судно згнила, але залишились мармурові блоки, які лежать на дні у формі колишнього корабля. Вони знаходяться на глибині 10 метрів, при вході в сучасний порт. Крім цього, ми знайшли руїни колишніх будівель, колон, мурів, які були складовими колишнього кварталу та портових споруд.”
Міхай Йонеску пояснює як частина стародавнього Каллатіса опинилась під водою: “Існують кілька гіпотез. Згідно одній з них, у ті часи стався потужний землетрус. На мій погляд, найбільш імовірною гіпотезою є та, що в VII сторіччі люди покинули поліс. Можна припустити, що з огляду на те, що кілька сот років ніхто не утримував їх, портові споруди були зруйновані морем. І сьогодні, Чорноморське узбережжя перебуває в постійному процесі ерозії, що помітна повсюди. Отже, все це є результатом ерозії і того, що портові споруди не були утримані.”
Отож перспективи заохочують всіх. Для систематичного дослідження, підводним археологам потрібні кошти, а історико-культурні заклади та, в першу чергу, Міністерство культури й культів, мають всі підстави щоб скористатись цією можливістю.
~~~~~~~
Згідно документам, що датуються 1939 роком, у міжвоєнний період Єпурештська сільська школа, що знаходиться в південно-румунському повіті Джурджу, посідала перше місце в країні за числом інтелектуалів по відношенню до чисельності жителів населеного пункту: 60 вчителів та 25 випускників різних навчальних закладів дало село Єпурешти. Приблизно 70 років по тому, місцевість, розташована в 30 км від Бухареста, знову привернула до себе увагу публіки, після того як 10 директорів шкіл зі всієї Європи відвідали Єпурешти і були дуже приємно вражені місцевим музеєм. Хоча етнографи кажуть, що жителів села зараз цікавлять переважно Інтернет, телебачення, іномарки та робота закордоном, місцевий вчитель історії вирішив зібрати в одному приміщенні велике число предметів, які відтворюють історію села а також забуті звичаї й традиції. За допомогою своїх учнів, але й мешканців села, професор Овідіу Кока заклав основи музею села. “У 1996 році, під час археологічних розкопок, учні нашої школи знайшли численні археологічні сліди в долині ріки Няжлов. Цей археологічний матеріал ми зібрали в музеї школи, де число предметів поступово збільшувалось… Спостерігаючи за інтересом учнів до історії своєї місцевості, я запропонував їм збирати й етнографічні матеріали. Так нам вдалось зібрати й етнографічну колекцію.”
На даний момент, музей розташований в будинку старої школи і поділяється на три відділи: археологічна колекція, етнографічна колекція, якій відведено два зали. У першому залі представлено давню селянську кімнату, тут виставлені місцевий народний костюм, давні сільськогосподарські знаряддя, різні тканини й килими, давні документи і фотографії. Третя колекція є військовою – містить зброю, патенти, нагороди героїв Першої та Другої світових війн. Найважливішим предметом останнього відділу є фрагмент американського бомбардувальника. Спеціальне місце відведено відділу присвяченому колишній школі: давні дидактичні матеріали, старі шкільні меблі, журнали 1906 i 1907 рр. та інші різні предмети. Всі виставлені тут предмети були подаровані селянами, саме для збереження місцевої історії. Але й викладач доклав немало зусиль для їх зібрання. Овідіу Кока: “Багато людей зрозуміли, що не треба кидати старі предмети, а краще подарувати їх музею, однак найбільше предметів принесли нам діти. Цим музеєм я хотів повернути дещо школі де я навчався, довести свою повагу до цієї місцевості. Для мене особисто цей музей є великим здійсненням.”
Овідіу Кока намагається врятувати минуле, щоби й прийдешні покоління знали як жив і працював колись румунський селянин. (Автори: С. Ламбру та А. Демірджан)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати