Хворі госпіталізовані діти не можуть насолоджуватися дитинством так, як це роблять інші діти. Сміх, пісні, ігри, невинність для них є лише спогадом. Середовище, в якому перебувають вони, сконцентроване на стражданні, хворобі та інших практичних аспектах процесу лікування. Клініклоуни допомагають цим дітям забути про хворобу. Як тільки з’являються клоуни, лікарняні палати освітлюються від усмішок дітей, це магічний момент. Клініклоуни є акторами-професіоналами, спеціалізованими в клоунській техніці, яка використовується біля ліжка госпіталізованої дитини. Це конфронтація з непередбачуваними ситуаціями: кожна палата, кожен маленький пацієнт вимагає індивідуального підходу, що означає багато імпровізації та інтуїції.

Клоунство, адаптоване до лікарняного середовища, бере свої початки в Америці 60-их років. Молодий лікар Петч Адамс впровадив ідею, згідно з якою медичний акт може містити більше, ніж хвороба, діагноз та лікування. Він почав взаємодіяти зі своїми пацієнтами в “клоунській“ манері. Для нього пацієнти означали набагато більше, ніж ім’я та хвороба: вони були в першу чергу людьми з проблемами здоров’я, людьми з емоціями. Клоунство з госпіталізованими дітьми розпочалося з Нью-Йорку: в 1985 році відомий клоун Майкл Кристенсен з цирку “Велике Яблуко“ часто приходив відвідати свого госпіталізованого брата. На прохання лікарів Майкл успішно виступив і перед іншими малими пацієнтами. Таким є початок організованих візитів та клоунства в лікарнях.

У Румунії все почалося завдяки лікарці Александрі Зугревеску, яка в 1993 році побачила пару клоунів в голландській лікарні. “Для мене це був шок, я залишилася там упродовж 4 годин, тому що стільки тривала програма, ходила за клоунами від палати до палати і побачила всю їхню програму. Ці діти, переважна більшість, були приковані до ліжка, багато з них отримували внутрішньовенне вливання у лікуванні хіміотерапією. Біля декого з них був хтось із батьків. У ту хвилину, коли з’являлася ця пара клоунів, які працювали просто надзвичайно, не вимовляючи ні слова, свого роду пантоміма, діти повністю змінювалися. Їхній вираз обличчя змінювався - погляд, усмішка, їхнє лице освітлювалося і це було просто чудом. У ту хвилину я подумала, як добре було б зробити таке і в нашій країні. Розмовляючи з клоуном, який працював, його звали Арно, я висловила своє захоплення та бажання, щоб він зміг працювати і в моїй країні. І ця надзвичайна людина сказала мені: “Якщо тобі вдасться ввести цю програму і у вашій країні, я приїду провести тренінг з акторами, які будуть згідні зайнятися цією справою!“. Це відбулося в 1995 році. І я так і зробила!“

Завдяки зусиллям лікарки Александри Зугревеску, за підтримки CliniClowns Голландія та Театральної спілки Румунії, клоуни увійшли в бухарестські лікарні. “Ми попросили допомоги від Театру ім. Іона Крянги і Корнел Тодя зразу ж погодився і відібрав кількох акторів театру, прийшло кілька осіб і від театру “Цендеріке“. Ми зібрали групу з 15 осіб, повідомили Арно і він приїхав, як і обіцяв, попрацював з ними тиждень. Вони не є клоунами за фахом, це актори, які навчилися клоунському мистецтву біля ліжка хворої дитини.“

Дехто з цих клоунів не витримав. Закінчивши підготовку з Арно, тих 15 акторів запитали: хто з вас хоче залишитися. Залишилося лише 3-4 пари. Решта відмовились, але не через те, що їм не сподобалося, вони сказали, що не можуть бачити страждання дітей, не можуть працювати з тими дітьми. Лікарка Александра Зугревеску каже, що цю неспроможність можна зрозуміти: “Це нелегко. Коли йдеш до онкологічної лікарні, у дитячому відділі відчуваєш величезний сум. Коли починають з’являтися маленькі милі дітки, які ще не можуть стояти на своїх ногах, щоб погратися, але з покритою платком головою, бліді, з особливим поглядом, який начебто щось шукає, тобі важко працювати, особливо якщо ти не звик до такого середовища, що для лікаря є звичайним. Але ті, хто залишається, працюють так гарно з дітьми і діти є такими задоволеними… Одного дня лікарка з Онкології сказала мені: “Йдучи по відділу, я почула з одній палаті такий сильний дитячий сміх, якого не чула ніколи. Цей сміх долинав аж до коридору. Коли я відкрила двері палати, побачила там клоунів, які працювали з дітьми.“

Коли актор підходить до ліжка хворої дитини, вона відчуває позитивну присутність, схожу з ангельською, як каже лікарка Александра Зугревеску. “Я була в опіковому відділі дитячої лікарні ім. Гр. Александреску і дитина була повністю обмотана гіпсовими бинтами, вільними були лише очі, ніздрі та рот, все інше було в гіпсі. Клоун почав працювати. Дитина була скептичною, спочатку її це не цікавило, але потихеньку клоун з делікатністю, з добротою й теплом примусив її посміхнутися. Чи можете ви уявити собі його іскристі очі та бажання посміятися? Дитина не могла сміятися, але посміхнулася. Це було надзвичайно. Доводить тебе до сліз. Дуже цікавим є те, що сказали мені багато мам та бабусь, які перебувають з дітьми в лікарні. Вони казали: “Як добре, що ви приходите сюди з клоунами. І не тільки для дітей, а й для нас, так і ми трішки забуваємо, чому знаходимося тут.“

У грудні 2009 року перша пара клоунів почала працювати в дитячій лікарні м. Брашов. Організація CliniClowns почала акцію по збиранню коштів, з допомогою яких зможе розширити свою діяльність і в інших дитячих лікарнях Румунії.
(Андрея Демірджан, Людмила Дорош)