Уявіть собі невеличкий двір між будинками, огороджений парканом з дротяної сітки, та ворота, зроблені з кількох зварених труб. У цьому дворі можна побачити старий диван, високий стіл для гри в нарди, колиску, досить завелику, щоб в ній помістилося троє дітей чи матір з дитиною, мотоцикл та будка для безпритульних собак. Цей двір є раєм для дітей довколишніх будинків. Орієнтир, фантастичний острів, коло, довкола якого часто катаються на роликах чи велосипедах під уважним наглядом матерів, готових будь-коли кинутися рятувати дитину з-під коліс машин. У дворі граються чотири дівчинки, п’ять метрів далі граються м’ячем декілька старших хлопців, у глибині двору грають в нарди два пенсіонери. Тут щодня грається і Біанка. Їй вісім років і вона має й меншого братика. Її батьки виростили з ключем на шиї і вона не є винятком. Коли вона повертається зі школи, грається, поки не прийде з роботи мама. На перший погляд – це звичайна дитина.

Худенька, білявенька, з відкритим поглядом та справжньою посмішкою, вона не є пригніченою, а навпаки – переконаною в тому, що каже. Особливою її робить те, що крім школи, ігор перед будинком та іграшок Біанка є уважною і щодо того, що стається у світі дорослих. Послухаймо її. “Мій тато працював в товаристві “Habitat for Humanity“, яке збирало гроші, щоб зробити житло для тих, хто його не має. Він розповів мені, чим займається там і я з дворічного віку почала збирати гроші. Моє перше пожертвування я зробила, коли мені було три роки. Я вже мала все, що мені було потрібне, а інші діти не мали цього, вони теж повинні були мати, що маю я. Так я збирала гроші впродовж року і наступного року дарувала їх. Я зібрала їх з колядування, декламування віршів, а пізніше я отримала гроші й за оцінки.“

Зараз батько Біанки, Маріо Демеццо є виконавчим директором Фонду принцеси Румунії Маргарети, неурядової організації, відомої своєю благодійною діяльністю. Він каже, що, в тій чи іншій мірі, кожен дорослий бере додому свою роботу. “Збирання фондів була і є важкою професією, зараз і через економічний контекст, але шість років тому, коли я почав займатися цією професією, я стикався з труднощами, породженими через брак освіти компаній, людей в цілому. Я подумав над тим, що є моєю відповідальністю розпочати з моєї дитини. Разом з дружиною ми розповідали в присутності дітей про те, чим займаємося, як збираються гроші, про труднощі, з якими ми стикаємося при збиранні фондів і таке інше. Ті, які гадають, що діти не розуміють, про що говорять дорослі, помиляються. У такий спосіб нам вдалося виховати Біанку та Луку – розмовляючи з ними, як з дорослими. Біанка розуміла, про що я їй розповідаю, і ставила запитання. Я відповів їй, як дорослій, і заохотив її. Я запитав її “чи не хочеш і ти зібрати гроші і разом ми спробуємо допомогти іншим дітям?“. Свої іграшки вона почала дарувати ще з трьохрічного віку – коли їй ще не сповнилося три роки, ми віднесли перші мішки з іграшками до дитячого будинку з м. Слатіна, а потім і до дитбудинку з м. Беюш.“

Жест Біанки – пожертвувати всі свої заощадження, зібрані впродовж року для справи, про яку почула від свого тата, не залишився невідплаченим. Перед понад 250 особами (сприйнятими дівчинкою як декілька тисяч) Біанку було нагороджено премією “Філантроп року“ на VI-му випуску Гала-вечора “Люди для людей“ в 2010 році. З якими думками пішла Біанка на Гала-вечір? “Я пішла з думками, що в мене дуже мало шансів отримати цю премію і що дуже можливо, що її отримає пан Діну Патрічу. Коли я піднімалася на сцену, в мене були дуже великі емоції. Я розповіла про це й своїм колегам, але вони не зрозуміли, не знаю, чому, вони сказали мені, що не розуміють і не знають, про що йдеться.“

Журі Гала-вечора “Люди для людей“ вирішило відзначити цей жест, щоб дати сигнал: кожен з нас може виховати нове покоління активних громадян Румунії.“ Як каже й Маріо Демеццо, колеги Біанки не зрозуміли, що означає титул “Філантроп року“, тому що, мабуть, і їхні батьки не розуміють цього. Де він бачить Біанку через 15-20 років? “Сподіваюсь, що через 15-20 років Біанка буде менеджером компанії, яка вирішуватиме, куди будуть йти гроші. Вона добре розумітиме, що означає НУО, вона розумітиме акт пожертвування, відповідальність, яку породжує акт пожертвування. Я б не мав нічого проти, якщо вона вирішить бути фандрайзером, я б хотів дати їй декілька вказівок та порад про цю професію, які допоможуть їй в житті. Мій жарт з близькими друзями: я сказав їм, що якщо у восьмирічному віці вона перемогла Діну Патрічу, то в 25 зможе “побити“ Білла Гейтса. Мені б хотілося, щоб Біанка була філантропом і через 25 років і щоб продовжувала речі, які навчилася робити тепер, які робить і з якими росте.“

Останньою кампанією, куди пішли заощадження Біанки, є кампанія під назвою “Серце дітям“ – рух, метою якого є обладнання однієї з дитячих лікарень Бухареста необхідною апаратурою для здійснення хірургічних втручань над дітьми, які народилися з вадами. Я запитала Біанку, чому вона обрала цю кампанію, і вона відповіла: “Тому що я знаю, що ці діти не були в безпеці в череві їхньої мами, і я б хотіла, що вони були в безпеці.“ Цього року не тільки Біанка збирає гроші для пожертвувань, а й Лука, її менший п’ятирічний братик. Так подвоюються шанси, щоб і інший член сім’ї Демеццо “відібрав“ через 25 років премію “Філантроп року“ у Білла Гейтса…(Андрея Демірджан, Людмила Дорош)

*фандрайзер – той, хто збирає кошти