Щодня ми ділимо свій час між роботою, сім’єю, друзями, школою, торговельно-розважальним центром, гіпермаркетом, рестораном. Іноді нам таки вдається викроїти трішки часу і для театру чи виставки живопису. В іншому випадку нам не вистачає часу на відпочинок. Ми не маємо часу задуматися, що в нашій щоденній метушні по місту ми ступаємо по землі, переповненій історією. Усі ми заслуговуємо відкрити для себе та для своїх дітей чарівність місця, людей, які побудували його та їхні традиції, людей, які визначили його дух і які, так чи інакше, перехрещуються щодня з нашим сучасним життям.

«Ми хочемо розповісти разом історію нашого міста, таким, як ми його любимо та відчуваємо щодня і яке змінюється на наших очах. Розказати цю історію для нас, наших дітей і всіх тих, хто проходить з поспіхом містом чи для тих, хто приїжджає відвідати його ретельно.» Це мотто Товариства «Мій улюблений Бухарест», яким керує Андрей Бирсан. Фотограф та любитель Бухареста, Андрей хоче зберегти хоча б частинку душі міста, в якому народився. «Мені подобаються нетрі Бухареста, з маленькими хатинками та доброзичливими сусідами, які на свята обмінюються солодощами та їжею. Із задоволенням пригадую запах дров у печі. Коли моїй бабусі провели природний газ, взимку в неї пахло яблуками і шкіркою апельсина», – казав він колись в одному з інтерв’ю.

Я запитала, що саме йому подобається в міській метушні, названій сьогодні Бухарестом: «Атмосфера, метушня міста, контраст між старим та новим, між брудним та чистим. Тут я народився, тут живу, це мій дім, і навіть якщо він має й негативні сторони, треба дорожити цим містом, тому що саме так ти почуваєш себе добре, люблячи свій дім.»

Андрей Бирсан та Музей м.Бухарест організували чисельні фотовиставки, де було проведено паралель між старим містом – 40-50-ті роки – та містом у наші дні. Андрей помітив подробиці, які слід підкреслити: зображення, через які пройшли роки, представляють архітектуру міста, а не його душу. «Шукаючи старі фотографії того періоду, я знайшов дуже мало зображень, які б відображали атмосферу тих років. Нам потрібні не тільки фотографії з приміщеннями, а й, наприклад, фотографії з дітьми. Ми стараємося зберегти атмосферу, навіть і мотто нашого товариства є «Живи хвилину, зберігай момент».

Щоб зберегти момент, Товариство «Мій дорогий Бухарест» запросило мешканців столиці сфотографувати своє місто таким, яким воно є в 2010 році. Мета? Шматочок безсмертя. «Ми хочемо, щоб це було свого роду фрескою теперішнього міста, у створенні якої візьмуть участь якнайбільше мешканців столиці. Ці фотографії будуть виставлені до 11 червня в станції метро П'яца Унірій 1, а потім вони увійдуть до архіву Столичного музею з Бухареста. Для нас є гордістю знайти себе в архіві міста, таким чином через роки наші діти і, може, діти наших дітей зможуть насолодитися зображенням Бухареста 2010 року, зробленими нами. Ми збираємо повсякденні зображення, навіть з нашого власного життя, із зустрічей з друзями в ресторані, в книжковому магазині, на роботі. Ми хочемо передати якнайточніше теперішнє життя, навіть кризу, бойкоти, які проводяться зараз, знижки на ціни та етикетки з надписом «кризові ціни». Ми хочемо зробити фреску наших днів. Ми маємо три урни, в які можна вкидати зображення, або їх можна вислати в електронній формі. Ми друкуємо їх і виставляємо. Ці фотографії коштують 80 бані кожна. Якимось чином хтось з товариства зустрінеться з людьми, які надсилають фотографії, і поверне кошти. Ми довіряємо всім, люди, до яких ми звертаємося, є такими людьми, вони цінують Бухарестом, його іміджем, вони раді бути виставленими, це люди, яким можна довіряти.»

Андрей Бирсан сподівається зібрати щонайменше 3.000 зображень у виставці під назвою «Сад фотографій». Після виставлення на колонах у метро, в Інтернеті, на веб-сторінці асоціації з’явиться і надрукований альбом. Скільки відсотків із мрій бухарестського фотографа здійснилися, ви дізнаєтеся від Всесвітньої служби Радіо Румунія в іншому випуску рубрики «Унікальна Румунія».
(Андрея Демірджан, Людмила Дорош)