|
|
 |
Архів:
|
|
| Ангели і “Три гроші” |
| (2012-12-18) |
| Останнє оновлення: 2012-12-25 16:18 EET |
 Про Беатріс та Флоріна Йордан я почула спочатку з розповідей знайомих, які відвідували фестивалі давньої музики, організовані переважно в Трансільванії. Вони є членами гурту під назвою “Три гроші” – музику, яку виконує цей гурт, можна було колись почути в містах, ярмарках, господарських дворах чи в багатших нетрях 100-150 років тому. Побачивши по Інтернету фотографії з ангелами, намальованими Беатріс Йордан, ми вирішили представити вам їхню історію. Флорін розповів мені про початок гурту “Три гроші”: ”Будучи закоханим у традиційну музику, я почав поступово і без особливого вміння грати на сопілці, і потім ми разом з Беатріс виконували пісні, які нам подобалися. Поступово це заняття стало постійним і важливим у нашому житті. Пізніше ми перейшли від домашньої форми до напівгромадської. Спочатку обставини склалися таким чином, що ми грали для друзів, на невеличких фестивалях, і так ми перейшли від хобі до серйознішого заняття. Із 2005 року, коли ми почали грати частіше, я подумав скласти більш узгоджену програму, яка б мала початок і кінець, і щось таке, що б надало їй сенсу. В нашій програмі вже було декілька міських пісень і я вирішив зробити цей проект, який би повернув життя музиці міст, ярмарків, господарських дворів чи нетрів, яка лунала 100-150 років тому. Так народився проект, який ми називаємо “Базар”, ми записали 2 компакт-диски, перший у 2008 році, а другий – цієї весни. На цьому робота не закінчується, ми продовжуємо шліфувати цей проект і, можливо, одного дня з’явиться і його третя частина.”
Флорін та Беатріс є дослідниками Бухарестського Музею румунського селянина. Так пояснюється, в першу чергу, їхня пристрасть до всього, що є давнім та автентичним, а також джерела, до яких вони звертаються, щоб почерпнути звідти інформацію. Флорін вивчав сопілку та кобзу, зв’язався з майстрами, які поки ще виробляють традиційні музичні інструменти, від них він навчився, як їх лагодити та доглядати. Почав купувати та ремонтувати старі кобзи, забуті на горищах будинків з невеличких міст. Врешті-решт навчився грати на інструментах, які вже любив, і навчив цього й Беатріс. Так заграв гурт “Три гроші”. Чому “Три гроші”, така нікчемна назва для гурту, який відроджує цінності традиційної румунської музики? Про це дізнаємося від Флоріна Йордана: ”Із самого початку ми вирішили, що те, що ми робимо, буде альтернативою на те, як зазвичай відносяться до традиційної музики. А я хотів ще з самого початку назву, яка не посилатиме думкою на фольклорні ансамблі у їхній сценічній формі, я хотів назву, яка б означала зовсім інше, я згадав про Брехта з його “Тригрошовою оперою” - тригрошовий тараф - тут була й іронія на адресу того, що діється довкола нас, тому що там була і складова бунту, порвати зі всім тим, що ми звикли бачити по телевізору. Пізніше, коли ми почали ставати сценічним гуртом, почали ставати відомими, я серйозно задумався над тим, чи варто зберегти цю назву, чи краще знайти іншу. І якщо все-одно ми займаємося покинутими речами, які сьогодні не вартують і трьох грошів, якщо шукаємо по горищах покинуті сопілки та кобзи, намагаємося полагодити інструменти, якими не користувалися роками, я вирішив, що ми візьмемо на себе цю тригрошову музику. Це сенс, яким я наділяю зараз цю назву.”
Існує чимало людей, які із задоволенням слідкують за гуртом “Три гроші”. Можливо, це й через їхню музику, яка, окрім несподіваного для першого прослуховування екзотизму та еротизму, викликає незрозумілу ностальгію за часами, про які в нас залишилися лише письмові свідчення і рідше фотографії. Навіть якщо гурт «Три гроші» не переповнює стадіони, Флорін каже, що чисельна участь у його концертах дає їм сили йти далі: ”Все-таки, із сигналів, які ми отримуємо, я вірю, що те, що ми робимо, є важливим і для інших, не тільки для нас, і це нам допомагає. Було б неможливо продовжувати проект, який для інших не має сенсу. Те, що ми робимо, має сенс для багатьох людей. Залишається нашим обов’язком розповсюдити цю діяльність.”
Беатріс походить із сім’ї артистів, народилася, як то кажуть, з пензликом у руці. Її батько й брат – художники, спеціалізовані у візантійському живописі. Може й тому Беатріс виросла в оточенні ангелів та ікон. Все, що народжується з-під її руки, випромінює світло, але й серйозність. Беатріс розпочала свою діяльність, виготовляючи маріонетки, тому що вона актор-лялькар і, як каже, повний артист повинен бути в стані збудувати все, від декорацій до історії: ”У 2003 році я почала робити предмети, щоб продати їх, так я почала робити ляльок для театру. Маючи професію актора-лялькаря, я розвинула ці вміння. Окрім гри, актор-лялькар повинен вміти зробити для себе ляльки та декорації. Я почала з цими ляльками для театру у 2003 році, брала участь на різних ярмарках. Мені дуже подобається малювати, я розписувала рами для дзеркал, а потім перейшла на ангелів.”
Ангели, написані Беатріс по дереву, немов щойно спустилися з давньої ікони. Вони не червонощокі, не мають пухнастих крил, а навпаки, мають уважний вигляд обличчя, немов уважно дивляться на те, що діється довкола них. Проте квіти, які вони тримають в руках, теплі кольори, в які вони одягнені, змушують тебе захотіти, щоб один з них дивився на тебе зі стіни твоєї улюбленої кімнати: ”Це продовження ляльок з театру. Це не класичні ангели. Великі ангели мають петлі і махають крилами, я спробувала надати їм динамізму, дати їм рух театральної ляльки. У мене немає моделей, вони не схожі один на одного, але відчувається, що вони зроблені мною. Я не думаю, що ангел повинен бути обов’язково усміхненим, я роблю його так, як відчуваю. Я не кажу, що вони сумні, я кажу, що вони серйозні.”
Напередодні свят на ангелів Беатріс Йордан великий попит. ”З-під моєї руки вийшло багато ангелів” – каже вона. І скільки з нас можуть сказати подібне, навіть і в переносному значенні? Опинившись між тригрошовою музикою та ангелами, які немов щойно спустилися з ікон, Флорін та Беатріс живуть гарним життям. Вони відносяться до тієї категорії людей, про яких ми з гордістю розповідаємо вам майже щодня в передачах ВСРР: це люди, які знають, що життя можна жити і гарно, і навчають інших робити так само. (Андрея Демірджан, Людмила Дорош)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати