|
|
 |
Архів:
|
|
| Обпалена глина - 2007; Найбільша ферма павичів в Румунії. |
| (2007-07-10) |
| Останнє оновлення: 2007-08-02 16:03 EET |
Неподалік Бухареста, в селі Піску, громада гончарів знаходиться на шляху зникнення. Якщо на початку ’80 років в цьому селі зазвичай горіли 120 спеціальних печей для обпалювання глиняної посудини, зараз горять лише дві, три і ті не завжди. Село втрачає специфіку, перетворюється на звичайний населений пункт. Проте місцева фундація намагається зберегти традицію і гончарське мистецтво. Адріана Скріпкару, координатор проекту “Обпалена глина - 2007”, розповідає про вітер, що погасив вогонь в печах села Піску. “Гончарі продовжують жити тут надалі, вони ті ж самі, однак їхньою проблемою є інвазія металевих і пластмасових виробів, в результаті чого глиняна посудина вже не користуються попитом. Вдалось вижити лише тим центрам, що звертали увагу більше на естетичний аспект цього ремесла. Центри, в яких вироблялись вироби домашнього вжитку важко справились із ситуацією. Зараз в нас цією справою займаються лише три сім’ї.”
Коли два роки тому сім’я Скріпкару (батько – скульптор, мати –випускниця факультету образотворчих мистецтв та двоє дітей) переїхали жити в село Піску, їх дуже швидко прийняли у сільську громаду. Однак, коли вони почали виступати на користь відродження традиції виготовлення глиняного посуду, люди з підозрою дивились на них. Адріана Скріпкару каже, однак, що сподівається відродити інтерес місцевих жителів до гончарства. “Це не таке популярне ремесло. Після цього проекту ми сподіваємось, що нам вдасться перекваліфікувати групу 10-20 мешканців села Піску, які б засвоїли не тільки практичні аспекти цього ремесла, але й увійшли в контакт з інвесторами. Тут існує категорія людей, які виросли в гончарському середовищі, з цього ремесла їхні батьки заробляли на хліб, натомість вони систематично розохотили своїх дітей продовжити це ремесло, тому що бачили на власні очі, як затухає гончарство. “
Заснована сім’єю Скріпкару фундація організує літній табір для дітей села, але й для бухарестських дітей, табір де майстри села вчать дітей моделювати глину. У бухарестському музеї румунського селянина була зведена піч, яка стане місцем зустрічі гончарів з дітьми й туристами. Було розпочате й антропологічне дослідження на тему глиняних іграшок, вироблених в Піску. Координатор проекту “Обпалена глина - 2007” вважає, що в епоху пластмасових виробів, в якій живемо ми зараз, глиняна посудина є все більш необхідною. “Я гадаю, що нам необхідна ця посудина, навіть і на найбільш прагматичному рівні. Спробуйте зробити кисле молоко в пластмасовій посудині і побачите, що це набагато складніше ніж в глиняній посудині… На мій погляд, у порівнянні з пластиковою посудиною, глиняний посуд має більше екологічних властивостей. Це жива матерія…”
**
Виноградники та вино Жаріштя (повіт Вранча, схід Румунії) відомі не тільки в Румунії. Але не про виноградники чи вина йтиметься далі, а про виноградаря, який вирішив заробити гроші іншим способом ніж з перетворення винограду на вино… У 1999 році Віорел Кофоря викопав виноградник зі свого саду, звів високу огорожу, покрив певну частину новоствореного двору дахом і привіз дві пари павичів. “Я купив їх в країні, однак після тривалих пошуків, бо вони були тоді дуже рідкими птицями в Румунії. Одну пару я купив від одної людини, пізніше знайшов іншу пару старих павичів у іншого чоловіка, який тримав їх за красу. Виявилось, що це може бути добрим та вигідним бізнесом.”
Ви думаєте, що для цього необхідні спеціальні приміщення, які б служили Адонісу птиць та його королеві. Віорел Кофоря каже, що вирощування павичів не є великою філософією… Їм необхідна спеціальна увага, зокрема тоді коли вони є малими. Коли виростають, то я даю їм їжу, воду, прибираю десь раз на два-три тижні і це вся моя робота. Вони їдять кукурудзу, пшеницю, овес, тобто майже всі зернові… Павичів треба тримати у вольєрах, щоб вони не летіли до сусідів і не докучали їм. Їм не треба широких просторів, все можна збудувати з легких матеріалів. Це птахи, які пристосувались до нашого клімату, зима проходить без проблем. Якщо їх завести з Індії, Пакистану чи Шрі-Ланки, то можливо з 10-и пар витримують і пристосовуються до нашого клімату лише дві чи три пари, але якщо вони вилуплюються з яєць тут, то пристосовуються дуже легко…
За вісім років від початку бізнесу, Віорел Кофоря має лише 50 пар павичів. Решту продав. Кого цікавлять павичі? Хто є його клієнтами? ”Це багаті люди … У всій країні будуються вілли з великими дворами, з травою. Це люди, яким майже нічого не бракує і, які бажають мати щось красиве, яке б радувало очі.”
Пара павичат продається за 300 євро, дорослі птахи коштують від 500 євро. Павичеві пір’я продаються за один євро штука, їх купують зокрема мешканці повіту Бістріца Несеуд, які ставлять це пір’я до традиційних капелюхів, або риболови для вутки. Спочатку Віорел Кофоря виходив на ринок напередодні 1 березня, коли в Румунії відзначається Мерцішор. Тоді він продавав унікальні мерцішори з павичевого пір’я. Павичеві яйця, однак, він не продає, бо не хоче зменшити прибуток ферми. З 1999 року й до тепер в його вольєрах прожило понад 700 таких птиць. А інвестиція довелась дуже вигідною, річний дохід ферми коливав від 10.000 до 25.000 євро. (Автор: Андрея Демірджан)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати