|
|
 |
Архів:
|
|
| Триколісний велосипед Алекса |
| (2012-11-27) |
| Останнє оновлення: 2012-12-03 12:52 EET |
 Алексу Таке 21 рік, він з легкістю вирізняється в натовпі, особливо на зустрічах велосипедистів, куди з’являється на триколісному велосипеді. З першого погляду – це лише модний підліток, чиї батьки купили йому дивний засіб пересування в ногу з модою еко: він не димить, не працює на бензині. Проте по-іншому Апекс не може пересуватися. Для нього триколісний велосипед є не аксесуаром, а шляхом до незалежності, до відновлення сил організму після трьох років, проведених в горизонтальному положенні, з головою, прикутою до подушки. Як сталося, що Алекс був прикутий до ліжка, розповість він сам: "Все йшло нормально до 2004 року. А в 2004 році я потрапив до лікарні з кашлем та двома запаленими суглобами і симптомами грипу, який поступово переріс у щось інше. Півтора місяці я пролежав у лікарні імені Грігоре Александреску і діагноз записали олівцем, лікарі не змогли поставити точного діагнозу. Вони здогадувалися, але не могли підтвердити його на 100%: ревматоїдний артрит. Симптоми не співпадали на 100% і результати аналізів були хаотичними. Після того, як мене виписали, почалася поступова деградація, яка у 2005 році прикувала мене до ліжка. Я пролежав до 2008 року. Переважна більшість пошкоджень з’явилася через перебування в ліжку в цей період."
Як можна пролежати в ліжку цілий день, не роблячи нічого? А три роки? Я запитала Алекса і він відповів, що не пригадує точно, як пройшли ті понад 1000 днів: "З часом я почав пристосовуватися з психічної точки зору. Велику частину часу я провів за комп’ютером, що розвинуло у мені пристрасть до комп’ютерів, ІТ, телефонів. У 2008 році почався мій прогрес. Я роздобув лікарняне ліжко, яке піднімалося, а до того часу з 2005 по 2008 рік я практично залишався прикутим головою до подушки. Потім я почав виходити у інвалідному візку і в 2010 році розпочав кампанію "Trike" для триколісного велосипеда. Я побачив по телевізору в новинах, одного німця, який у досить поважному віці приїхав з Німеччини до Румунії на такому триколісному велосипеді. Я запам’ятав той тип велосипеда, провів дослідження, щоб побачити, скільки він коштує, чи можна його знайти, і в 2010 році я подумав, що, можливо, він прийде мені в допомогу, щоб зміцнити м’язи, щоб здобути трішки незалежності. З допомогою користувачів Твіттера і особливо однієї моєї подруги Діани Столеру я розпочав кампанію по збору коштів для цього триколісного велосипеда. Я зібрав необхідні 2000 євро за півтора місяці і замовив цей триколісний велосипед з Будапешту. В Румунії хтось вирішив його імпортувати лише після того, як його придбав я."
Щасливий, що має зараз Росинанта, як справжній Дон Кіхот, Алекс рушив у подорож по Бухаресту. Він не шукав пригод, а відчайдушно бажав повернути свою незалежність. Проте йому не вдалося дуже багато погуляти. Коли він придбав собі велосипед – була осінь і швидко прийшла зима. Окрім цього, він повинен був знайти і … Санчо Панса – супутника-велосипедиста, який би мав достатньо вільного часу, щоб супроводжувати його в подорожах по місту. Тому що транспортний рух столиці є досить складним і для тих, хто перебуває за кермом чи в сідлі, не кажучи вже про водія триколісного велосипеда, якого іноді важко помітити з висоти позашляховика.
Санчо Панса, насправді Ніку Фуртуне, був недалеко – він став супутником, другом та партнером нескінченних розмов з Алексом. Він був всього-навсього по ту сторону паркана, працював у такі кав’ярні, яких небагато в Бухаресті, – богемне місце зі старим садом та гамаками, розвішаними між деревами горіха. Хоча цю богемну кав’ярню й відвідувало досить багато люду, вона не вижила ринковій економіці. Як відомо, артисти майже завжди бідні. Так сталося, що Ніку Фуртуне залишився без роботи і мав багато вільного часу. Окрім цього, як розповідає Алекс, він переконаний велосипедист: "Я знав, що мені потрібно знайти людину, здатну з фізичної точки зору, і яка б мала час, який би дозволив виїжджати якнайчастіше. Один, два, три рази на тиждень. Фуртуне дуже спокійний, але в той же час і рухливий. Я зв’язався з ним і він був готовий розпочати ці прогулянки, які з часом, за майже два роки, зібрали майже 3.500 кілометрів.”
Ні, ці 3.500 кілометрів були зроблені не тільки по місту. Алекс і Фуртуне іноді рушають у неймовірні подорожі, як, наприклад, до м. Плоєшть, і не зі справою, а просто так, щоб потренувати м’язи. Звичайно ж, коли вони проїжджають селами, які простягаються на 10 кілометрів і, здається, не мають кінця, ідея педалювання по країні вже не здається їм такою доброю. Але вони ніколи не здаються. Проте Алекс відчув потребу подолати і дороги з певним сенсом, як називає їх він. Так з’явився цього року Рятівний триколісний велосипед (Trike to The Rescue):"Якщо я все одно роблю ці прогулянки – то вирішив допомогти людям. До того часу я вже робив для знайомих та сім’ї різні прогулянки з певною метою і вирішив робити це в більших масштабах. Це був момент, коли люди почали мене шукати, тому що я був їм потрібен. Це була, практично, інша перспектива над світом. До мене й раніше приходили друзі з різними проблемами ІТ, але зовсім інше, коли тобі хтось каже: Прийди до мене, мені потрібна твоя допомога. Це було зміцнення моєї незалежності."
Навіть якщо зовнішні клієнти не часто посилають Алекса за дорученням, ці два велосипедисти і далі крутять педалі містом. Фуртуне каже, що Алекс є особливим хлопцем: "У нього надзвичайний потенціал і він вчиться набагато швидше, ніж інші люди. Він дуже прагне незалежності і бореться за це, робить різні системи, щоб полегшити своє життя. Бере з собою різні сумки для триколісних велосипедів, щоб вони були йому під рукою, має водонагрівач, щоб робити чай в кімнаті… це блискуче. Алекс дуже гарна людина і мені подобається, що він є там. Коли я почуваю себе самітнім, є декілька людей, про яких я знаю, що вони є там. Він один з них. І мені подобається це відчуття. Можна звернутися до нього будь-коли і це буде нормально."
У “мурашнику” великого Бухареста, майже постійно зануреного то в розжарений асфальт, то в слизький наліт, Алекс Таке та Ніку Фуртуне крутять педалі. І це урок для всіх тих, хто дивиться по іншу сторону модного хлопця з "крутим" велосипедом. (Андрея Демірджан, Людмила Дорош)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати