Дослідження спирається на методологію когнітивного інституційного аналізу кризових ситуацій, розроблену Європейською програмою антикризового менеджменту під проводом Центру досліджень та тренінгів з питань антикризового менеджменту (CRISMART) Шведського Коледжу національної оборони. Цей аналіз є особливо актуальним з огляду на незавершеність врегулювання питань транзиту газу в Східній Європі, заявлені новим керівництвом України наміри перегляду існуючих договорів та наявність конкурентних проектів диверсифікації джерел постачання та транспортування газу в Чорноморському регіоні.

На презентації були присутні директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Борис Тарасюк, науковий директор того ж інституту Олександр Сушко, програмний директор Інституту суспільної політики (Республіка Молдова) Оазу Нантой, а також директор Центру запобігання конфліктам і ранньому запобіганню (Румунія) Юліан Кіфу, якого ми попросили розказати про результат тристоронньої румуно-україно-молдовської співпраці: «Це результат тристороннього співробітництва, що ми розвиваємо упродовж семи років з групами дослідження та неурядовими організаціями з Р. Молдова та України, на цей раз на базі методології дослідження рішень, прийнятих в умовах кризи, яку ми використовуємо останнім часом. Ми використали її під час російсько-грузинської кризи, в ході кризи пошуку швидкої розв’язки придністровського конфлікту, і це третя криза, щодо дослідження якої ми використовуємо дану методологію, що основується зокрема на оцінці поглядів, мислення та способу, в якій відреагували можновладці у трьох країнах, покладаючись на принцип, згідно якому якщо ці держави зуміють зрозуміти власний механізм мислення в умовах таких криз, співробітництво між ними на регіональному рівні може стати значно кращим. Ми завершили цей проект і презентували цю книгу через рік після врегулювання газової кризи в цілях прогнозу або навіть попередження інших криз.»

Минуло більше року від російсько-української суперечки, але газове питання між Україною і РФ остаточно не вирішено. Румунський аналітик Юліан Кіфу вважає, що треба зосереджуватися на реальних причинах виникнення подібних суперечок: «Кожна подібна криза, і це не перша - у 2005 році була нафтова криза між Російською Федерацією і Білоруссю, у 2006-2007 роках була перша газова криза - отже, йдеться про третю кризу, яка мала як наслідок припинення нафто- або газопостачання в Європейський Союз, кожен із випадків став специфічним уроком для причетних сторін, але це не означає, що в майбутньому не можуть виникнути нові проблеми. Головна проблема полягає у фінансових труднощах, з якими стикається Україна, або точніше у реформі цін на газ, тому що на даний час на внутрішньому ринку України ціни на природний газ для населення і для підприємств є заниженими, порівняно з реальними цінами. Україна не зможе, особливо в умовах кризи, покрити цю різницю у ціні із державного бюджету. Загроза повторення подібної кризи буде існувати доти, доки не буде проведена реальна реформа в цій галузі. А рішення перехідного характеру, як наприклад передача частини газотранспортної системи взамін на дешевший газ лише відкладенням проблеми, яка обов’язково знову постане через певний час.»

За словами наукового директора Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександра Сушка, Україна могла б скористатися досвідом Румунії у виборі шляху розв'язання газових проблем: Бухарест не претендував на знижки чи інші преференційні умови від Росії, натомість зміг обмежити газове споживання і мінімізувати необхідність імпорту, забезпечуючи більшість своєї потреби газом власного видобутку. Ми запитали, що думає про це Юліан Кіфу: «Не треба забувати, що Україна, на відміну від Румунії, має зовсім інше співвідношення між внутрішнім газовим видобутком і споживанням. Можливо найважливішим досвідом, який Київ міг би перейняти від Румунії, або від Євросоюзу загалом, було б більш ефективне споживання природного газу. У цьому полягають структурні проблеми, в яких Євросоюз та Румунія, як член ЄС, можуть поділитися думками та досвідом. Так само, я переконаний, що варіант з'єднання газових систем та досягнення можливих домовленостей можуть стати формулами солідаризації, зокрема зараз, коли Україна має ратифікувати Європейську енергетичну хартію, що створить так само важливі інструменти, котрі сприятимуть попередженню припинення газопостачання в Європу.»
(Василь Каптару)