Йому подобалося вчитися і він мріяв стати поліцейським. Тоді "добрі люди" порадили йому "не втрачати марно часу". Будучи представником нацменшини, він би не зміг швидко просуватися по службі в міліції тих 70-их років. Його класний керівник сказав йому, що він все життя залишиться сержантом, і теж він порадив йому піти вчитися в профтехучилище. Але й там не пробув Лолі довго. На цей раз втрутилися його батьки і забрали його зі школи з допомогою однієї вагітної родички, яку представили дружиною Лолі перед вчительським комітетом. Ось так, несподівано, ні в чому не винний Лолі покидає школу, але не перестає читати. "Я не зміг залишитися без книги, без навчання. Я почав шукати книги з астрономії, про різні цікаві речі, дива, відкриття. У 16 років мені вже не подобався Іон Крянге (один з класиків румунської літератури). Я давав хабарі, подарунки бібліотекаркам, щоб вони дали мені почитати ті книги, які б інакше вони мені не дали. Вони навіть не реєстрували їх, тому що могли потрапити за це у в’язницю. Це були книги про злочинність, про те, як прийшли комуністи до влади. Це були книги, написані румунами із діаспори, які вже було заборонено."

Таким чином Лолі дізнався про речі, про які інші члени його родини не знали. Одного дня, перебуваючи в Клужі в одній корчмі, яку часто відвідували студенти, Лолі був спровокований групою молодих людей навчити їх циганської мови. Його не потрібно було довго просити, але він поставив деякі умови: "Я сказав їм: "Я знаю, що ви вивчаєте три лайки і потім кажете, що навчилися циганської мови. Це не діло. Завтра приходьте з зошитом, і якщо я побачу в ньому щось начеркане, то не матимете що шукати на цих уроках. Я роблю це безкоштовно, і якщо навіть стільки поваги не заслуговую, щоб ви прийшли із зошитом, а не якимось папірцем, випрошеним від офіціанта, щоб потім викинути його в перший сміттєвий кошик, тоді не маєте що шукати на моїх уроках. Можете сидіти за столом, але я не звертатиму на вас увагу."

Серед учнів Лолі було багато студентів з режисури, етнології, права, філософії, які сьогодні є відомими викладачами чи письменниками. Один з них написав навіть книгу про уроки, які давав їм Лолі: "Викладач Франсуа Бреда написав про мене книгу під назвою "Лолін гість". Після кожного уроку ми влаштовували вечірки, співали й танцювали."

"Лолі, крім уроків циганської мови, зробив для нас свого роду введення в менталітет циганів, – каже автор збірки, – кожен урок закінчувався параболою, яка стосувалася ситуації того моменту, яку ми повинні були розшифрувати. Мистецтво параболи є частиною циганської культури," – стверджує Франсуа Бреда. По рекомендації одного із студентів з корчми Лолі почав грати у фільмах. Це не була його перша зустріч з кінематографією, тому що Лолі був одним з фігурантів, які з’являються у фільмі Лучіана Пінтіліє "Надто пізно". Але першу головну роль він отримав від Роберта Локотоша в документальному фільмі, знятому в 2004 році з нагоди приєднання Угорщини до Європейського Союзу, де він грає поруч зі своїм давнім другом Лорандом Борошем. Спочатку фільм повинен був називатися "Акустичні Кордони", але Лолі врешті-решт "перехрестив" продукцію. Щоранку він вітався зі своїми колегами мовою Романі - "Бартало". Це слово увійшло до словника знімальної групи. І врешті-решт так було названо й фільм.

Стрічка "Бартало" була нагороджена премією "Золотий голуб" на Берлінському фестивалі документального кіно, а потім розширена 83-хвилинна версія "Лолі та Лорі в Єгипті" отримала премії на інших спеціалізованих фестивалях. Її було нагороджено у Карлових Варах відзнакою "Europa Cinemas Label", яку до того часу не отримав жоден румунський чи угорський фільм. На фестивалі "Saturno" Габор Лойош отримав премію за найкращу чоловічу роль. Відомий за межами Румунії, згадуваний інколи і місцевою пресою і декілька разів у центральних газетах, Лолі і далі займається бляхою та міддю.

Що означав для нього той факт, що люди аплодували йому? "Ця премія за найкращу чоловічу роль… Мене порадувало, що не всі є фашистами, антициганами чи антирумунами. Я громадянин Румунії. Якщо цигани є нецивілізованими, це не означає, що всі румуни є такими. Мене не дуже задовольнило це, я не сказав "ось який я!". Я залишаюся циганом Лолі, реставратором старовинних предметів." (Андрея Демірджан, Людмила Дорош)