У традиційному ісламському суспільстві, через брак інших альтернатив заняття у вільний час, танці були єдиним способом розваги для жінок. Це в основному танці для салону, тобто в громадських місцях танцюють професійні танцівниці, які мають в суспільстві спеціальний статус – вони не є куртизанками, їх цінують за граціозність і талант, вони дають блиск весіллям і не тільки, де являються почесними гостями. За дверима салонів східні танці, виконані в спальні, є набагато більше, ніж засіб для зваблення. Насичений еротичністю та сенсуальністю, східний танець є доказом кохання до чоловіка. Вуалі, шарфи, віяла, шаблі, іноді навіть запалені підсвічники, які носять на голові, монетки, що брязкотять, та блискучі прикраси – це аксесуари, які допомагають швидким, чи навпаки, повільним, нав’язливим ритмам перетворитися на справжнє видовище.

У Румунії 2010 року все більше й більше жінок різного віку шукають курси східних танців. Черасела Хекман, сценічне ім’я якої Камілла, є однією з танцівниць з досвідом, яка вже кілька років проводить курси та семінари для зацікавлених східним танцем. Я запитала її, чим захопили її східні танці: ”Особисто для мене це була найвідповідніша форма висловити жіночність так, як це відчуваю я. Ці танці мають дуже широкий спектр відтінків: я можу висловити й витонченість, і силу, вони дуже добре підходять жіночому тілу, не існує стандартів, ти не повинна бути стрункою чи високою, це підходить для кожної жінки, незалежно від того, як вона виглядає та який вік має. Мені вони підходять, як рукавичка. Залучає всі частини тіла, рухи є дуже різноманітними, це допомагає нам і в певному контролі над власним тілом. Ці танці допомагають нам ознайомитися з ним, усвідомити й застосовувати групи м’язів, про які зазвичай ми навіть не знаємо. Цей танець є дуже комплексним.”

Назва ”Східний танець” включає різноманітність танців Близького Сходу – це назва, яку європейська культура, переповнена упередженнями, переклала як ”танець живота”. Камілла стверджує, що він означає набагато більше: ”Багато хто вважає східний танець, чи танець живота, як його називають тут, танцем, де просто рухаєш стегнами, грудьми, і все. Тут потрібне певне виховання, починаючи від інтерпретації музики та завершуючи витонченістю, вишуканістю і тим, як представляє себе танцівниця, її культурою стосовно танцю. Танцівниця повинна усвідомлювати себе як жінка, свою красу, внутрішнє багатство, яке вона може висловити за допомогою тіла, музики, вона повинна бути не лише веселою й сяючою, а й повинна мати гідність.”

Тож поговорімо про гідність танцівниці, яка танцює на задоволення публіки напівроздягненою… ”Для того, щоб можна було побачити красу цього танцю, талія, живіт повинні бути оголені. Проте саме її позиція, ставлення під час танцю роблять різницю. Я не збираюся викликати чи спровокувати, я танцюю, тому що мене радує музика, і я можу зробити це дуже делікатно, це не є вульгарним, навіть якщо переважна частина мого тіла є відкритою. Я знаю, що роблю, знаю межу, і роблю це, щоб висловити красу, а не для того, щоб спровокувати.”

Зараз серед жінок, які ще не відкрили себе, існує нова мода – шукати різні шляхи вираження. Змушені суспільством увійти в певні моделі, які з часом стають все меншими, жінки здатні зробити будь-що, аби схуднути, стати більш жіночними, спокусливими. Східний танець є одним з методів досягнути цього, як розповідає Камілла: ”Дуже багато молодих дівчат, навіть літніх жінок, кажуть мені, що вже давно шукали такі курси. Я знаю десятки, а то й сотні осіб, які хотіли і займаються цим. Потрібно багато терпіння, щоб вивчити всі ці рухи, але найважливішим є те, як ми відчуваємо себе тоді, коли танцюємо. Тут не мається на увазі досконалість рухів, тому що переважна більшість приходить, щоб розслабитися, провести приємно свій час, а не для професійного виконання. Найважливішим є те, щоб вони почувалися добре, щоб їм це подобалося, щоб всі їхні рухи були виконані з задоволенням та радістю. Якби тільки ви змогли побачити їх наприкінці курсу чи через деякий час, наскільки сяючими та усміхненими вони є. Вони кажуть мені, що відчувають себе жіночними, мають більше впевненості в собі, або що їм подобається більше власна особа, власне тіло, їхня позиція стає елегантнішою, вони ходять з випрямленою спиною. Це витончена сенсуальність, принаймні це моя думка про цей танець та те, як це роблю я, і чим він повинен бути на мою думку.”

Так що двічі на тиждень Камілла проводить курси східного танцю у Бухаресті, Брашові, Клужі для всіх жінок, які хочуть порадувати своє серце, душу та тіло. Скільки з них вводять цей танець в інтимність їхнього дому – важко дізнатися. Можемо лише сказати, що між ученицями Камілли встановилася свого роду співучасть, яка начебто каже: ”ми маємо секрет, ми знаємо те, що ти не знаєш, ми знаємо, як радіти собою”.

(Андрея Демірджан, Людмила Дорош)