У 70 роках, користуючись на повну силу скромністю та спритністю нетрів, але й строгістю філолога, який став викладачем румунської мови та бібліотекарем Академії, Георге Парусі розповідає саме про ті десятиліття, про які все більше й більше людей бажають отримати роз’яснення. Дізнаємося, як можна було захистити себе від найгіршого після встановлення комунізму в 1945 році, оминаючи, пристосовуючись, витримуючи, вибираючи радість та щирих друзів.

Адіна Кенерес, редактор книги, розповідає про те, як спогади Парусі перетворилися в книгу, яку сьогодні так шукають: "Кілька років тому він зробив нам сенсаційну пропозицію - "Хроніку Бухареста". На той момент він зібрав у формі антології надзвичайні речі про історію міста від його заснування й до 1947 року. Ми зробили гарне ілюстроване видання, яке зазнало великого успіху. Побачивши, що його робота може бути надрукована, він вирішив розповісти мені про основний проект свого життя, яким була Хроніка Бухареста. Працюючи упродовж 27 років в Бібліотеці Академії як голова служби каталогування, він зібрав в коробках все, що могло бути цікавим про Бухарест, навіть у формі міні-історій, від його заснування й до 1989 року. Так народилася величезна й дуже гарна збірка, абсолютне посилання для всіх галузей життя міста."

Румунів дуже приваблює міжвоєнний період. Історії еліти користуються великим попитом. Адіна Кенерес розповідає, що рідко стається так, щоб історії маленьких людей виходили на поверхню. "Цей ярмарок існує завдяки обміну. Багато років комунізму збентежило людей і дало відчуття, що в торгівлі є щось диявольське. Торгівля означає обмін між людьми, якщо немає обміну, то немає нічого. Місто виросло, значення громади зросло завдяки цій діяльності, обміну. Спосіб, яким мешканцям Бухаресту вдалося приєднатися до Трансільванії, Констанци, до доріг, які пролягали від Південної Європи та Сходу й Заходу, є надзвичайним. Вони мали величезну винахідливість і зуміли з тактом та чуттям зробити з нічого пам’ятник. Дуже рідко стається, щоб у 70 років тобі зробив хтось такий подарунок, документоване зізнання: бачиш і Бухарест, але й бачиш його очима бухарестського хлопця. Є сенсаційним той факт, що він є людиною з нетрів, який пережив їх і може розповісти про це. Це рідкісна подія. Ми маємо нечітку ідею про те, яким було життя в невеличкому світі й до середнього класу великих міст, знаємо набагато більше про благородних людей, про дворянство, і врешті-решт виникло захоплення елітою. Нас приваблюють історії міжвоєнного періоду і ми ідеалізуємо соціальний та економічний рай. Реальність є іншою, як це стається завжди. Життя маленьких людей не є незначним, тому що саме вони створили багатство міста. Історії цих людей нам бракує. Рідко стається, щоб один з них піднявся над рештою, не розлучившись з умовами того життя чи не соромлячись їх, а використовуючи їх. "

Не бажаючи давати інтерв’ю, через скромність чи через час, який у 70 років стікає по іншому, Георге Паруші уповноважив свого видавника "розповісти" про нього: "Це людина низького зросту, яка має свій спосіб бути міцною зсередини. Він є худорлявий, з великим носом та лисиною, яка показується все ясніше, але з грайливими чорними очима та дуже вмілими жестами. Це людина, яка все своє життя маневрувала дрібними речами. Я бачу його управляючи досить натурально паперами, папірцями та невеличкими картками. Його почерк є дрібним і дуже акуратним. Той факт, що він зберіг дружбу з друзями молодості, які були токарями, працівниками в гаражах і так далі, залежить від душі, але він є ювеліром, як і професійна практика, яка "викроїла" його, сформувала як людину. Редагування його нотаток було захоплюючим, це навіть історія з підметом й присудком, а не з лінійкою на початку: "народився", "заснував", тобі пояснюється проект розділення вісі часу з віссю рубрик, тем; матеріал був величезним, але він повинен був перетворитися на робочий інструмент для історії 500 років. І він цим став. Крім того, над чим він працював 10 років, попрацювали й ми майже 2 роки з надзвичайним тонусом, начебто нам було по 25 років. Парусі є надзвичайною людиною."

"Бар’єр Вергулуй чи життя одного бухарестського хлопця" є книгою, яка продається дуже добре. Видавництво Компанія готується навіть збільшити тираж щойно після свят. Не можемо попрощатися з Георге Парусі, не запропонувавши вам уривок з хроніки його життя. “Щоб продовжити свою дорогу по бульвару Міхая Браву, трамвай №26 здійснив невеличкий об’їзд довкола круглого ринку, в центрі якого була статуя: молода мати миє своє волосся, помітно соромлячись дитини біля своїх ніг, яка марно намагається зняти рушник, що ледь прикриває її стегна. Дуже можливо, що потрапивши туди, водії трамваю слідкували з великою увагою за спробами дитини, тому що часто трамваї сходили з рейок під час обходу стрілки, яка диригувала перехід до Каля Келерашілор чи до бульвару Міхая Браву. Трамвай швидко ставили на своє місце з допомогою залізної рейки. Від того ринку з Міхай Браву рушали до сходу Шосе Вергулуй, а до заходу Каля Каларашілор та вулиця Теодор Сперанція..." (Андрея Демірджан, Людмила Дорош)