З нагоди 550-річчя від першої документальної згадки про місто, у підвалах Палацу Воєводи, що в Господарському дворі було відкрито виставку образотворчих робіт 55 митців, під назвою “Середньовічні образи“ . Картини, гравюри, ікони, гобелени, скульптура з дерева чи мармуру і навіть картонні фігурки були розміщені в нішах та між цегляними арками Господарського двору. Організатор і в той же час опікун виставки Маріан Редуку сказав, що це не проста зустріч мистецтв, а сигнал тривоги. “Ми організували виставку-виставу і, в той же час, виставку-сигнал на тему “Середньовічні образи, сучасна переоцінка“, щоб привернути увагу до старого центру Бухареста: Господарський двір, Палац Воєводи, які мають дуже гарну архітектуру, чи, вірніше, що залишилося від неї. Підвал став для нас підхожою основою для того, щоб підкреслити стару й нову техніку, на яку надихнув християнський іконопис середньовічного періоду – IV - XIV століть – та візантійського, романського й готичного періоду. Іконопис є невичерпним джерелом натхнення, нас особливо цікавить цей період тому, що саме тоді християнство розвинулося. “

Як усе вийшло? Якби мені довелося висловитися однією фразою, я б сказала, що в цей момент, 15 жовтня, Господарський двір перетворився на “льох з ангелами“. Ви зможете там знайти скульптуру з дерева, вартість якої важко оцінити, вікна до неба, ледь помітно освітлені свічками, чиї вогники падали на ніші, наречених в стилі ретро, лицаря та його собаку, зображення з церквою, яка купається в сонці чи занурюється в нічну темряву, одним словом, цілий ліс символів, готових відкритися перед тобою. Щоб пізнати їх, треба лише спуститися на кілька сходинок вниз. Чому художник Редуку обрав це місце? “У цих льохах зберігали вино, сало, але ходять і такі легенди, що інколи тут падали й голови. Це надзвичайний палац, який слід відвідати і тому що ми відкрили тут надзвичайну виставку, як висловилася про це мас-медіа, а також і через те, що ми повинні щось зробити для цього палацу. Ми намагалися звернути увагу на те, що господарський палац заслуговує на те, щоб його зберегли та реставрували, виявили через різні заходи, виставки. Нашим наміром є зробити щороку в цьому палаці події такого роду, зробити з нього культурний центр, чиї міждисциплінарні виставки знайшли б відгук серед населення.“

Я спитала опікуна виставки, які з виставлених на виставці робіт не треба проґавити: “Кераміку Крістіана Янзи, три роботи Раду Поповича, Іляни та Дана Поповича, викладача Факультету художнього мистецтва з кафедри кераміки, скла та металу. Вони прийшли з актуальною, сучасною технікою, використали придатний до переробки матеріал, створили книгу з комп’ютерних компонентів, що дуже добре підкреслює структуру інформації, а також годинник, який нагадує про плинність часу. Інша робота, з пробірками, нагадує про лабораторну обробку для оновлення та збереження творів мистецтва. А ще картина на пергаменті Міруни Будіштяну. У неї є ціла низка робіт цього роду, останнім часом вона виставила такі роботи і в основному вони були дуже добре прийняті публікою. Згадаю, також, і про скульптуру з дерева Константіна Редулеску.“

Насправді, усі роботи, чи то картини, скульптура, гобелени, мозаїка або ікони, заслуговують на те, щоб їх побачили. І цей парадокс: кинути на них світло в просторі, характерному тіням та темряві, є ще одним мотивом викликати вашу цікавість. Якщо ви не зможете відвідати цю виставку цього року, наступного року з нагоди Дня Бухареста ви зможете побачити ще більшу виставку.
(Автор: Андрея Демірджан, переклад: Людмила Дорош; фото: Середньовічні образи)