Корінний житель Бухареста Давід Шварц, режисер та перформер, створив проект “TrenSformers” рік тому в результаті дискусій з його доброю знайомою з Клужа Іоаною Пеун. Він розповідає, що ідея створення проекту на колесах виникла внаслідок палких дискусій на форумі. “Ми обидвоє провели час в регіоні іншого і маємо досвід трансільванця в Бухаресті та, відповідно, бухарестянина в Трансільванії. Свого часу Іоана знайшла на одному з сайтів дуже агресивні коментарі на адресу мешканців Бухареста, де були такі ж агресивні відповіді на адресу тих, хто проживає в трансільванському регіоні. Тоді ми подумали: а звідки взялася ця агресивність, наскільки реальною вона є і наскільки це продукт ЗМІ? З цього почався проект. Це сталося в листопаді 2008 року. Почався обмін електронними листами і потім я залучив й Паула, Костантина та Зою, а влітку цього року ми зустрілися й поставили все на ноги.“

Хоча Константін Віке є культурним журналістом та есеїстом, до цього проекту він залучився зразу ж, з першого його етапу: “Першим етапом були 9-денні робочі зустрічі, де ми задумалися над тим, які ігри запропонуємо, що будемо робити в поїзді, як створимо той простір для зустрічі; потім впродовж тижня майже щодня ми подорожували поїздом туди й назад або довкола Клужа чи довкола Бухареста, а також була довга дорога з Клужа вдень, яка тривала 11 годин. Ми зайшли в поїзд, щоб поговорити та погратися з людьми, а не спати. Це було дуже цікаво, тому що жоден поїзд не був схожим на інший, жодна атмосфера не була подібною, люди були дуже толерантними і відкритими, хотіли розмовляти, гратися. Ігри, які ми їм запропонували, полягали в створенні персонажу. Вони будували різні стереотипні зображення про клужан та бухарестян, які ми розвіювали. Ми зняли в поїзді відеокліп, записали мелодію; мабуть, в цілому маємо близько 35 годин зйомок, тому що ми провели в поїзді майже 35 годин.”

Хореограф та танцюрист Паул Дунка розповість конкретно про те, чим вони займалися впродовж 35-годинних подорожей. “Усім членам команди ми купили шарфи і кожен почепив його собі на шию. Щоразу, рушаючи з вокзалу, ми махали шарфами і люди сприймали нас. Ми заходили в поїзд з останнього вагону і йшли вперед, а потім, коли поїзд рушав, поверталися назад, віталися з пасажирами, казали їм "Ласкаво просимо!", бажали їм гарної подорожі... У поїзді до Клужа ми мали дозвіл знімати тільки в декількох вагонах. Ми пройшли по всьому поїзді і, коли доїхали до Бухареста, декілька осіб сказали нам: а, це ви, тренСформери! Чому не зайшли до нас?…”

Тренсформери зробили набагато більше, ніж просто привітати пасажирів поїзду. Вони залучили їх до розмови, дослідили, як спиться в поїзді, як ми одягаємося, що читаємо, що розповідаємо. Але найцікавішим моментом, як розповів мені Давід Шварц, є те, що за підсумками цього проекту буде зроблено невеличкий короткометражний фільм, здійснений з допомогою пасажирів поїзда Бухарест-Клуж. “Ми по ходу вирішили зробити відеокліп з пасажирами поїзда. Одні з нас вже складали мелодію разом з двома пасажирами, які мали з собою гітару і дуже хотіли приєднатися до нашої гри, і тоді ми подумали зробити відеокліп для цієї мелодії. Врешті-решт, ми отримали короткометражну стрічку, в якій зіграли тільки ті пасажири, які взяли участь в діалогах, і багато з ідей, які ми зняли, пішли від них.”

“Ми не планували змінити менталітет, принести гармонію між клужанами та бухарестянами, а просто-напросто ми запропонували людям дискусії, які продовжилися й після того, як ми покинули їх купе. І це є найважливішим“, - розповідає Константін. Реакції пасажирів коливалися від симпатії (на невеличкій станції один дідусь помахав нам хустинкою у відповідь) до підозрілих поглядів та звинувачень у змові. Давід Шварц розповідає: “Урешті-решт, гадаю, що тут йдеться про ворожнечу між мешканцями історичної Трансільванії та людьми, які проживають на території колишньої Валахії. Йдеться про культурні відмінності, звичаї, навіть про релігію, відмінності, які полягають в тому, що всього 100 років тому Трансільванія та Південь були різними країнами і є цілком нормальним, щоб їхні погляди відрізнялися. Головне те, що нам слід навчитися сприймати ці відмінності і, більше того, радіти ними і кожним куточком нашої країни. Найчастіше люди саме це й роблять, і ці упередження скоріше нав’язані засобами масової інформації, телебаченням і тому подібне, але коли ми поговорили з людьми у поїзді, ми побачили, що рівень їхньої толерантності є набагато вищим, ніж ми припускали.”

На наступний рік ініціатор проекту має ще амбітніші ідеї. Наступного року тренСформери хочуть здійснити більше поїздок, по всій країні, і залучити й регіони, які цього року не увійшли до проекту: історичну Молдову, Олтенію, Добруджу. Їхня мета? Побачити різницю в культурі, цивілізації та менталітеті людей, які мешкають в різних куточках Румунії.
(Автор: Андрея Демірджан, переклад: Людмила Дорош; фото: Trensformers)