|
|
 |
Архів:
|
|
| «МОЦАРТ РОКС» |
| (2009-07-14) |
| Останнє оновлення: 2009-07-20 22:37 EET |
 У четвер увечері перед переповненою вщент залою Національний оркестр радіо під диригентською паличкою Тіберіу Соаре акомпанував десятьом найкращим румунським гітаристам моменту на концерті класичної музики, адаптованої для любителів року. Тим 130 музикантам вдалося створити надзвичайну атмосферу, піднімаючи публіку на ноги. «Останнім часом спостерігаємо за свого роду художнім перемир’ям, свого роду процедурою огляду та інвентаризації цінностей, як і люди, які періодично витягають старі коштовності, витирають та очищують їх до блиску, щоб потім дорожити ними і носити їх на свята в сучасному контексті» – пише Константін Теодореску, ініціатор цього концерту в одному з програмних документів колишніх випусків.
В ексклюзивному інтерв’ю для ВСРР Константін Теодореску розповів про історію концертів «Моцарт рокс»: «Це інший варіант, де ми адресуємося молодій публіці, наближаємося до неї, намагаючись представити їй класичну музику, виконану на інших інструментах, ближчими до їх стилю, віку, задоволення. Мені було приємно побачити, що цей інструмент, який для консерваторів є свого опудалом (пригадуєте відому п’єсу «Не грайте голосно на гітарах»), може звучати делікатно, але зберігаючи свою експресивність, динамізм та силу в класичних п’єсах Баха, Бетховена, Шумана, Бізе, Чайковського та, звичайно ж, Моцарта».
З розповіді Константіна Теодореску дізнаємося, що експеримент почався в 2006 році в м. Бреіла досить несміливо, тому що реакцію публіки було дуже важко передбачити: «Дехто міг сприйняти його і як профанацію: чому атакуємо храм класичної музики цими сучасними і подеколи агресивними інструментами? Наприкінці концерту молодь підійшла взяти автографи від гітаристів. Нашим задоволенням було побачити в Бреілі переповнену залу, так як це сталося в жовтні минулого року в Концертній залі Румунського Радіомовлення в Бухаресті, де молодь сиділа і поміж стільцями, і на сходинках, як це сталося і в Тімішоарі 1 грудня… Зал, переповнений молоддю, яка хоче слухати Моцарта».
Концерт, який відбувся в 2006 році в м. Бреіла, склався з двох частин: в першій частині – класична музика, саме добра для прослухування із схиленою набік головою і серйозним чи спокійним виразом обличчя, в залежності від стану, який викликає музика елегантним глядачам. А в другій частині, на здивування пані з перловим кольє та діамантовими сережками, були три класичні п’єси, адаптовані для електрогітари. «Сорокова симфонія», адаптована та виконана Джордже Петреною, підняла на ноги весь зал, як розповів нам Константін Теодореску: «Якщо в класичній частині публіка поплескувала поважно, як це годиться, в другій частині були свисти, тупотіння ногами, викрики. І публіку потрібно було трішки «запалити», вона спочатку не розуміла, що відбудеться. Перед «Сороковою симфонією» Джеордже Петреною виконав декілька акордів із «Smoke on the Water»… Елегантні пані, які прийшли на концерт класичної музики, в своїй молодості, коли їм було 16-17 років, слухали все Пінк Флойд та Деп Парпель. Це був «гачок», на який ми їх зловили, так нам вдалося прокласти міст між поколіннями та між музикальними стилями. Це був початок. По мірі того, як ці концерти розвивалися, ми підняли планку і почали виконувати не тільки симфонічні п’єси, а й рок-музику: Джимі Хендрікса, Джеффа Бека, Малмстіна, Гері Мура… На завершення концерту, який відбувся в Радіозалі, ми мобілізувалися досить швидко, зробили оркестровку і виконали «Comfortably Numb» в пам’ять Річарда Райта, клавішника Пінк Флойда, який помер два тижні рому. Це був, мабуть, один з найхвилюючіших моментів вечора.»
Ремус Картеляну є одним з тих, які три роки тому зіграли на першому випуску «Моцарт рокс» в Бреілі. Він розпочав п’єсою «Айне кляйне нахтмузік» як демо для першого концерту. Відтоді справи розвинулися, як розповів мені гітарист: «Вже покращилося й шоу, це не просте виконання п’єс, а справжній концерт. Поєднання цих двох стилів не є дуже зручним, це досить важко. Крім того, мало хто спробував ще змішування стилів. Лише Інґві Малмстін та філармонія з Токіо записали такий СД, а потім Стів Вей. Це не легко, але є надзвичайним.»
Келін Грігоріу вивчав в Консерваторії класичну гітару. Він каже, що почав любити класичну музику завдяки електрогітарі: «Коли я був дитиною, я завжди боявся класичної музики. Це було щось важке, комплексне і, в основному, перше почуття – це страх: це світ, якого ти не знаєш, і якщо біля тебе немає когось, хто гарно ввів би тебе в цей світ класичної музики, ти втрачений. Для мене Інґві Малмстін був гідом. Він адаптував звучність класичної музики для електрогітари в дусі Паганіні. Слухаючи його альбоми, я відчув смак класичної музики.»
Константін Теодореску каже, що йому вдалося пізнати своїх гітаристів і таким чином він знає, яка партитура їм підходить: «Не грається один на один, не береться партитура для скрипки, щоб взяти звідти мелодію, яку виконав би Келін чи Ремус в тому вигляді, в якому вона є. Її адаптують. В ті часи ніхто не займався натягуванням струн, не існувало вібратто, не існувало атаки на струни. Ми спробували ввести такий стиль гри на гітарі, який знали від Діпа Парпела, від ACDC до класичної музики. В ті часи гітара не існувала. Щоб сталося, якби Моцарт переписав «25 симфонію» і для цього інструменту? »/
У четвер увечері Келін Грігоріу лишив глядачів без слів, виконуючи п’єсу Моцарта «Королева ночі». На «Карміна Бурана» глядачі аплодували на ногах. Для бісу він приготував «Марш Радецького» Штрауса, який ще раз підняв на ноги публіку. Вулканічний та геніальний диригент на завершення повернувся обличчям до публіки, щоб диригувати оплесками. Якщо зробити висновки про захід «Моцарт рокс» з Бухаресту, потрібно б було сказати так: Національний оркестр радіо висунув десять гітаристів, яких звичайно ми не бачимо, тому що вони є за спинами зірок. Але гітаристи, в свою чергу, зуміли повернути прожектори на досконалих музикантів з оркестру, яких би ми захотіли побачити ближче. Було справжнім задоволенням слідкувати за музикантами Національного оркестру радіо, які, здавалось, розважаються під диригентською паличкою Тіберіу Соаре, диригента, який в стані покорити як любителів року, так і любителів класичної музики. Не упустіть цього, якщо перебуватимете в Бухаресті.
(Автор: Андрея Демірджан; переклад: Людмила Дорош; фото: Mozart Rocks).
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати