Звертаючись до емблематичних текстів і привласнюючи специфічну манеру їх складання, європейський Схід, що, як відомо, творив під “натиском” певних концептів, які все ж таки зумовили визначальні моменти, відмовився від еротичної символіки томів Отто Веніуса (Emblemata Horaziana i Amorum Emblemata – книги насичені метафоричністю, що побачили світ на початку XVIII-го століття і передрукувалися потім багато разів - і з легко зрозумілих причин звернув увагу на книгу Германа Гуго “Pia desideria”, в якій “леммами” виступали цитати з Біблії. І то досить часто. Поляки кілька разів переклали книгу Гуго. Російською мовою вона друкувалася аж тричі, а в Україні цей томик віршів знайшов собі автора цікавого та цінного перероблення. Доля цієї збірки емблематичних віршів яскраво зображає інтерес східноєвропейських книжників до цього літературного жанру. Між іншим треба сказати, що згадана книга була перекладена і на хорватську мову, а в Чехії вона поширилася в оригінальній латинській версії.

Отож, в Києво-Печерській Лаврі вийшла в 1712 році невеликого формату книжка на 185 сторінок «Іфіка Ієрополітика, чи Філософія повчальна символами і порівняннями пояснена до навчання й користі юнакам». Вона цікава тим, що оздоблена численними образками (близько 70), вгорі стоїть морально-повчальний напис, під малюнком — чотиривірш і після того наука чи мораль-роз’яснення. Таким чином, це поетична книжка і водночас мистецький альбом, особливо коли зважити, що гравюри на міді (мідерити) робив до київського видання знаменитий український художник Никодим Зубрицький. Моралі з «Іфіки» й малюнки до них були в свій час надзвичайно популярні. Дуже часто образи «Іфіки» перемальовувалися на віконницях будинків, наочно повчаючи всіляким істинам. Мотиви «Іфіки» перейшли на кахельні малюнки і «промовляли» до господарів і в самій господі.

Румунські версії “Іфіки-ієрополітики” – дві, і вони знаходять собі місце серед численних факторів румунсько-українських культурних та літературних відносин. Це зв’язки великої традиції. Перший переклад зроблено монахом книжником Генадієм Козіянул (н. 1695 р.), який замолоду постригся в ченці і жив у плодотворному з усіх точок зору в оточені прелата Дамаскіна Римнічанул. Сам Генадіє займає різні чини у монастирському житті і, до речі, писатиме дуже багато. Переписує різні “житія” святих, філософські і теологічні твори, "Чудеса Богородиці" (рум. “Minunile Maicii Precista”). “Am îmblat la Moscu” – розповідає Генадіє в одному “збірнику” з 1717 року, і ми зараз знаємо, що ця подорож, під час якої він напевно, роздобув лаврську книжечку, відбулась десь приблизно 1727 року. У 1747-му році переклад Генадія “Іфіки-ієрополітики” був вже завершений, але, на жаль, його версія залишиться ненадрукованою.

Цьому Генадієві не бракувало ні таланту, ні поетичного натхнення. Він чудово реалізує перевтілення тих 66 чотирирядкових строф, що передують повчальні абзаци та прозові “Притчі”. Знаходить відповідні розв’язання чи не для всіх українських віршів. Його переклад свідчить про глибоке та тривале освоєння мовного матеріалу, пошуку не тільки у сфері еквівалентностей, а й суто румунських засобів творення і перенесення “виразів”.

Київське видання 1712-го року було вдруге перекладене на румунську мову Варфоломеєм Лазарянул десь у середині XVIII-го століття. До праці спонукав його молдовський митрополит Леон Геука, прихильник культурної справ взагалі, і французької літератури зокрема (переклав твори французьких письменників), а також і інших книжників того часу.

Автор: Христина Манта (За статтею “З історії румунсько-українських літературних відносин” проф. Дана Хорії Мазілу, журнал Обрії, Видавництво Критеріон, 1983 рік)