|
|
 |
Архів:
|
|
| Мистецтво із смітника |
| (2009-02-17) |
| Останнє оновлення: 2009-03-02 14:24 EET |
 У грудні 2007 року один з наймолодших галеристів Румунії, власник галереї H’art Дан Попеску покинув свій теплий, гарний офіс, щоб здійснити короткий візит. Він не планував відвідати якогось там художника, який хотів показати свої картини в галереї, а шукав невеличке подвір’я будинку на Каля Мошілор. Як це стається зазвичай в кіно, в невеличкій кімнатці його зустрів герой, який начебто зійшов з колишнього кіноальманаху. Старий, худий, брудний, одягнений у довге шкіряне пальто, на голові – картуз в стилі ретро. Іон Бирледяну - це справжнє втілення непокірного духу, який ніколи не піддавався нормам суспільства, символічне перевтілення бездомної людини в особі Чарлі Чапліна.
Дан Попеску розповідає, що та зустріч була найщасливішою в його житті галериста: «Це було божевіллям. Він показав нам надзвичайні речі: точніше, деякі колажі, зроблені впродовж 30 років, які він зберіг, починаючи з кінця 70-тих та початку 80-тих років. Фактично, це повна збірка його робіт, надзвичайний спектакль. Рідко зустрічаємося з таким видом мистецтва, яке має надзвичайну історичну важливість і є й експериментом, який підкреслює те, що мистецтво не потребує розкоші, аби відтворюватися, не існує жодного виправдання, аби не займатися мистецтвом. Дядько Йоніке каже, що мистецтво можна творити й з вирізок викинутих журналів, це надзвичайний мистецький проект. У мене було відчуття, що я знаходжуся перед Граалем галериста.»
«Це надзвичайний приклад поп-мистецтва, синхронний з явищем поза кордонами комуністичної Румунії», - каже Дан Попеску. З куплених чи викинутих людьми журналів дядько Йоніке вирізав героїв фільмів і створив свої власні фільми. Інстинктивно дотримуючись пропорції, інтенсивності світла, перспективи, з гумором, за який в період, коли поп-арт був під наглядом влади, можна було потрапити й за ґрати, дядько Йоніке створив понад 1700 колажів, які показує тільки розумним людям. 1700 вражаючих колажів, збережених в старих валізах на смітнику, під постійною загрозою зникнення, викликали безсоння галериста Дана Попеску: «Я зробив стільки фотографій, скільки зміг. 2-3 дні не зміг спати, думаючи про те, що може статися будь-що, і за 5 хвилин ці твори мистецтва можуть потрапити на смітник. А одного дня, десь через місяць, дядько Йоніке прийшов із своїми роботами до галереї. Від радості мені навернулися на очі сльози. Я бережно склав їх і тепер вони знаходяться в безпеці. Потім вирішив виставити їх. Особливу увагу надав роботам на політичну тему, зроблені щойно після 1989 року, коли з’явилися різні політичні персонажі, від Чаушеску до Константинеску.»
На своїй першій виставці, названою Ріалполітік, Іон Бирледяну робив те, про що мріють великі артисти: давав автографи. Людина з окраїни світу, який був могильщиком, сторожем, некваліфікованим робітником і, врешті-решт, сміттярем, роздавав автографи своїм молодим колегам по ремеслу і домохазяйкам, які ще вчора викидали побутові рештки на сміття.
 Дан Попеску розповідає, що було небагато тих, хто навів вагомі аргументи проти мистецтва дядька Йоніке: «Його роботи адресуються широкому загалу. Мистецтво дядька Йоніке походить знизу і адресується як людям без попередньої підготовки в образотворчому мистецтві, так і тим, хто ознайомлений з ним. Одним з контраргументів, які я почув після виставки, походив від офіційних артистів: мовляв, він аматор і робить це механічно. Хто ж подивиться на його роботи, знаючи посилання з історії мистецтва, віднайде в них цитати, культурні посилання. Якщо ця навмисність не належить йому, тоді це містика. Значить, він є лише приладом, випадком ченеллінгу. Я спитав його, скільки образів він побачив в своєму житті, і він відповів мені, що не може назвати певну кількість образів, які він бачив. Він отримав освіту так, як отримуємо і ми: читаючи книги і дивлячись на образи. З однією різницею. У всіх тих, хто отримав інституційну освіту, є рефлекс встановлювати репери, запам’ятовувати, посилатися на щось. Він не мав такого тиску, тому посилався на культуру прямо і з задоволенням.»
Колажі, зроблені Йоном Бирледяну з 1990 по 1996 роки, були розцінені фахівцями як цинічна критика на адресу всіх політичних верхівок румунського громадського простору. Переважна більшість артистів з дипломом кажуть, що тоді стаєш добрим артистом, коли тобі вдається відокремитися від того, чому ти навчився в школі. Рефлекс забувати і відокремитися від навченого в школі є важливішим за диплом. Те, що три роботи дядька Йоніке було продано ще на виставці за 1000 євро кожна, не дивує нікого.
Сам галерист Дан Попеску має великі плани щодо решти робіт Бирледяну: «Я припинив продаж, тому що гадаю, що вони гідні кращої долі і повинні пройти через галерею і потрапити до музею. Раніше чи пізніше це станеться, але я сподіваюся, що це станеться якомога раніше. Було б добре, якби це сталося тут, в Національному музеї сучасного мистецтва, тому що значна частина його робіт містить румунський контекст. Але якщо вони не рухатимуться швидко, я знайду й інші місця. Проте Національний музей сучасного мистецтва схильний до цього. Починаю розуміти, як воно є, коли тебе ніхто не розуміє стільки років і різко всі твої старання мають сенс. Я радію. Це справжнє відкриття, яким я горджуся.»
Зараз, через більше року від свого відродження, Йон Бирледяну взявся знову за роботу. Він мешкає в однокімнатній квартирі й щомісяця отримує плату, підписавши договір з галереєю H’art . «Із 40 зроблених колажів 10 - просто геніальні», - каже Дан Попеску. Галерист, який відкрив для себе Грааль із смітника, разом з молодим режисером готує фільм про життя Бирледяну. Він переконаний, що історія румунського мистецтва не може оминути твори із смітника, і навіть більше, що вони є важливими й для історії мистецтва взагалі.
(Автор: Андрея Демірджан; переклад: Людмила Дорош; фото: incepem.blogspot.com )
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати