|
|
 |
Архів:
|
|
| Чому ми любимо 30-ті роки? |
| (2008-12-09) |
| Останнє оновлення: 2008-12-15 21:46 EET |
 Соціолог Мірел Беніке вважає, що 30-ті роки можна відзначити 3 словами: Бахаус, мічі та Поль Моранд. "Чому ми любимо 30-ті роки" – такою є назва курсу, який нещодавно запропонувала зацікавленим цією темою особам бухарестська Фундація «Каля Вікторієй». Чому ця тема? Тому що 30-ті роки ХХ-го століття були періодом оптимізму. Румунія була великою країною, після Другої світової війни традиції та традиційне суспільство співжили з найнесподіванішими та божевільними формами авангарду. Національна валюта лей була дуже сильною і завдяки цьому щоденне життя не було таким важким тягарем. Мірел Беніке є кандидатом політичних наук та соціологом, а також пристрасним дослідником "золотого періоду" сучасної Румунії. Як пояснити інтерес багатьох співвітчизників та їхню ностальгію за минулим?
У ексклюзивному інтерв’ю Мірела Беніка Всесвітній службі Радіо Румунія ми дізналися, що колективний менталітет народу зберігає на протязі довгих років спогади спокійних періодів між двома бурями: в нашому випадку, між двома світовими війнами. "30-ті роки були ідеалізовані не тільки румунами, а й поляками, чехами та іншими народами цього куточку світу, в якому знаходимося й ми. Період між двома світовими війнами був дуже коротким, тривав менше двох десятиліть, поки розпочалася Друга світова війна. Несамовитість життя, з яким вони жили в той період, можна побачити і у творах мистецтва: всі великі румунські художники відобразили це задоволення життям 30-их років, про нього писали й класики, яких, на жаль, сьогодні вже не читають чи майже забули."
На протязі кількох зустрічей впродовж тижня Мірел Беніка перегляне життєвий стиль, газети того часу, кухню та рекламу, як пересувалися люди по Європі, яка відходила від жахів Першої світової війни та безпрецедентної економічної кризи. Як він це зробить? Досліджуючи твори мистецтва та літератури тих часів. "Артисти завжди володіли чутливістю, яка випереджає чутливість політиків та геополітиків. Вони дуже добре показали те, що відчували в ті 30-ті роки. Проте політики померли, та й геополітика не є в моді, хіба що коли йдеться про нафту, але мистецтво лишилося. Сьогодні можемо говорити про мистецтво та картини легше, ніж про що інше. Дух 30-тих років зберігся в цих романах, картинах, фотографіях, як комахи, які лишилися в янтарі."
Якою була Румунія 30-тих років? Як сказав Мірел Беніка, найкраще її описує француз Поль Моранд в своїй книзі "Бухарест": Я поїхав в Сінаю на «Мерседесі» в 120 кінських сил, але повинен був уникнути по дорозі трьох корів та двох курей."
В країні, яка змінила свої кордони, промисловість якої працювала на всю потужність, підтримана європейцями, які подорожують вільно, румуни, і особливо мешканці Бухареста, відкривали “la joie de vivre”. Як пояснити це відкриття? Про це розповість Мірел Беніке: "У Румунії 30-тих років соціальне зростання відбувалося набагато швидше, ніж в наші дні. Ті, хто навчався закордоном (це були, переважно, учбові заклади Берліна та Парижа), по поверненню до Румунії мали впевненість в тому, що знайдуть добре оплачене місце роботи. Інженер був переконаний, що знайде роботу як службовець в Міністерстві гірничорудної промисловості, лікар, який займався медициною в Парижі, був впевнений, що стане керівником клініки. Вони отримали багато грошей і дозволяли собі переселитися в найсучасніше приміщення. Але все-таки це не була розкіш наших днів. Ті приміщення були створені архітекторами, які в свою чергу навчалися на Заході, і люди, які їх фінансували, давали вільну руку їх архітектурній фантазії."
Так з’явилися в Бухаресті основні приміщення, деякі з яких дійшли й до наших днів, які робили схожою вулиці столиці Румунії із однією з вулиць Берліна, Парижа та Нью-Йорка. Ті, хто був активним з усіх точок зору, жили добре, і це можна було побачити і в стилі життя: "Люди харчувалися дуже добре, від малого і до великого. Існували й ресторани, які намагалися імітувати великі ресторани Парижа та Берліна, але можна було дуже добре поїсти і в квартальних тавернах та інших місцях. Цікавим є те, що еліта 30-тих років відвідувала із задоволенням і ресторани, і таверни. Не було ніяким соромом розпочати день в Капші і закінчити десь в Оборі. Проте зараз ті, хто є для нас культурним прикладом, не вважають це бонтоном."
 Вихідні та відпустки вони проводили в Бальчіку (зараз територія Болгарії), куди їхали компанією, спонтанно ті, хто хотів покупатися в теплій воді та позагоряти сонця, природи та екзотизму, тому що в ті часи Бальчік був доступним екзотизмом. Ця епоха характеризувалася елегантністю, перейнятими від європейських університетських центрів манерами, задоволенням розтрачувати та розмахом у творінні, який набуваєш тоді, коли жити не забирає багато часу, є об’єктом роздумів та аналізу. Чому так, розповідає Мірел Беніке: "Я представляю генерацією 90-тих років, яка була дуже схожою на покоління 30-тих років завдяки нашим читанням творів Чорана, Еліаде, Йонеску... Ми, люди між 32 та 40 роками, не усвідомлюючи того, мали щось з духу тих років. Ми були вихованими заново відкритими авторами, чиї роботи виходили широким тиражем. Коли вчився відрізняти, взяти з контексту історичну епоху для уважного аналізу, треба мати критерії порівняння. Нашим критерієм є теперішній час. Завжди коливаємося між теперішнім та минулим. Наш теперішній час є таким парадоксальним, хаотичним, що не знаходимо сміливості проаналізувати його. Може, через 100 років наші правнуки будуть мати ностальгію за першою декадою ХХІ сторіччя, хоча я дуже сумніваюся в цьому."
(Автор: Андрея Демірджан, переклад: Людмила Дорош)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати