|
|
 |
Архів:
|
|
| Несподіваний свідок |
| (2008-12-02) |
| Останнє оновлення: 2008-12-12 20:02 EET |
Минулої зими тисячі людей провели по декілька годин на фотовиставці Андрея Панделе, відкритої на третьому поверсі Національного театру. В шести залах, загальною площею 1400 метрів, величезні фотографії, в які майже можна було увійти, ятрили старі рани та забуті спогади, вони, з одного боку навертали на очі сльози, а з іншого – викликали вибухи сміху. Переважна більшість глядачів були приголомшені, здивовані. Їм здавалося, що якщо фотографування було обмежене і навіть заборонене до 1989 року, ніхто не насмілився сфотографувати майже все в “Чаушеській Румунії“. Не перша, але, без сумніву, найважливіша виставка Андрея Панделе була організована за підтримкою Румунської спілки архітекторів.
 Виставка, проведена в надзвичайних графічних умовах видавництвом «Компанія», мала несподіваний успіх, розповіла директор видавництва Адіна Кенереш: “Виставка була сенсаційною, несподіваною, і нам випала нагода зробити для неї каталог. Вірніше, ми згрупували деякі зображення, з яких можна зрозуміти, ким є Андрей Панделе, що означав комунізм і водночас, що таке якісна фотографія з 1975 до ’96 років. Цей надзвичайний каталог не був у вільному продажі, тому що він входив до меценатських проектів Спілки архітекторів, які вимагали, щоб альбом не продавався з метою отримання прибутку. Ми отримали сотні електронних листів і телефонних дзвінків з проханням дати їм каталог. Коли чуєш сотню разів “я заплачу, скільки Ви скажете“ і змушений відповідати “ми не можемо його продати, навіть якщо Ви дасте повний вагон золотих злитків“, і таку відповідь змушений дати кілька сотень разів, ти відчуваєш себе дуже незручно і думаєш, що треба щось зробити. “
Ось так виник альбом-книга “Несподіваний свідок“, виданий на прохання та внаслідок тиску публіки. Проте головний аргумент надійшов від вчителів, яким він потрібен був передусім у суто дидактичних цілях. Адіна Кенереш: “Хтось просто закричав в телефонну трубку: “Ви що, не розумієте, що я вчитель румунської мови 11-12 класів і мої учні - це діти, які народилися в 1989 році, які не розуміють, про що я їм розповідаю?! “ Тоді я зрозуміла, що це повинно бути щось між альбомом мистецтва і дидактичним матеріалом, як для Румунії, так і для закордону. Він мав бути й гарним, і не дуже дорогим.“
Звичайно, важко зрозуміти, особливо якщо ти народився після 1989 року, чому люди стояли в нескінченних чергах за газовим балоном, не знаючи навіть, чи зможуть його купити, як можна готувати 200-грамове курча, чому треба переносити в інше місце церкви. Для літніх осіб “Несподіваний свідок“ може стати нагодою згадати про той сірий період свого життя, про який вони вже не згадують, осліплені неоновим світлом нового світу.
 Андрей Панделе є єдиним фотографом, який, проживаючи поза Залізною завісою, розпочав і довів до кінця проект проти системи: “Я розпочав спробою зберегти в пам’яті пам’ятники, які мали зникнути. Я дізнався, що Ніколає Чаушеску вирішив знести старий центр, щоб зробити собі піраміду. Я спробував зробити кілька якнайцікавіших зображень, які б містили й характерні місту приміщення, які мали зникнути: лікарня Бринковяну, церкви, вулиці, район Уранус і таке інше. Мене щонайменше 30 разів затримувала міліція. Так я був змушений вивчити закони і дізнався цікаві речі, яких тодішні керівники боялися і що їхня психологія подібна із психологією злочинця та злої собаки, вони дуже агресивні з боязливими людьми і дуже смирні з нахабними. Я пройшов через це дуже легко. ”
Як вдалося Андрею Панделе лишитися непокараним системою, хоча роками він пройшов з фотоапаратом на шиї? Він, спортивний фотограф з досвідом, звик фотографувати, не прикладаючи фотоапарату до очей, всього за кілька секунд, іноді приховуючи апарат під одягом. Він розповідає, що це зробило йому в той час не дуже добру репутацію: “Я був досить відомим і серед фотографів, і серед архітекторів, як людина, яка є десь між ексцентризмом та божевіллям. Я досить добре справлявся і мене терпіли. “
Проте Адіна Кенереш розповідає, що зловлені ним нашвидкоруч зображення, не претендуючи на їх артистичну якість, демонструють не тільки уміння щодо мистецького вловлювання життя, а й щодо історії мистецтва та лабораторної техніки. “Це не спогади якогось там Джіке. Фотографував і я, і мій батько, і ті фотографії ми зберігаємо в альбомах, але вони не мають такого впливу, сили зображення, яке говорить. Очі, які побачили ці фотографії, сформовані на техніці та історії фотографії і мистецтва. Багато чого залежить від місцезнаходження, від часу, контрасту, насиченості, це добре продумані речі. “
Альбом-книга “Несподіваний свідок“ спроможний повести тебе в подорож у минуле на 30 років назад, що зараз здається нам неможливим, незвичайним, надзвичайним. Пояснення до фотографій, перекладені і на англійську мову Майком Ормсбі, роблять його доступним і іноземним читачам, які часто є сприйнятливішими до зображення такого типу, ніж румуни. Злегка стримане ставлення румунського глядача може бути мотивоване і холодним вітром, який продуває у деяких зображеннях. Наприкінці нашої розмови Адіна Кенереш зізнається, що їй не вірилося в те, що можна торкнутися стількох струн чимось, що є на межі мистецтва, як вважають тут фотографію. Проте “Несподіваний свідок “ може змінити ставлення до фотографії.
(Автор: Андрея Демірджан; переклад: Людмила Дорош; фото: Андрей Панделе)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати