Якою є сьогоднішня ситуація шакала в Румунії, дізнаємося від Дмитра Мураріу, директора Національного музею природної історії: «Сьогодні він поширився на території Румунії і дійшов до Буковини та Марамуреша на півночі країни, але в основному розповсюдився по довготі, на заході, перетнув кордон і дістався Сербії та Угорщини. До 80-их років цей вид було виявлено подекуди в Хорватії, Словенії і навіть Італії та Австрії. Це важлива тема, тому що крім інтересу людини щодо хутра, якість якого не є досить високою, присутність цього нового виду на територіях, де його раніше не було, несе в собі певний вплив. Цей вплив стосується, в основному, його звичок хижака. Його вважають всеїдним, він вживає фрукти та інші рослини, але на відміну від безхребетних, які не мають великої важливості, вони харчуються переважно дикими птахами, про захист яких клопотання європейських організацій зростає все більше й більше. Існує директива про захист видів, особливо у водно-болотних угіддях, яким шакал надає перевагу. Так як до півночі Буковини він йшов уздовж річок і там безперечно висліджував улюблену здобич. Він нападає і на свійських птахів, овець, будучи сміливішим за вовка.»

Причина цього феномену ще не є ясною. Якими є можливі пояснення? Думітру Мураріу: «Поясненням розширення цього ареалу може бути зміна клімату. Це дивне явище, тому що, наприклад, поселення в Греції спало, а в Болгарії та Румунії зросло. Окрім кліматичних змін, може існувати зв’язок із зникненням вовка у степових зонах. У Румунській низовині зі свідчень місцевих жителів відомо, що вовків тут не бачили з 1949-1950 року. І вільна ніша в природі, в екологічних відносинах зразу ж поповнюється іншою присутністю, яка б відігравала роль хижака для травоїдних. Популяція шакала оцінена в 1.200 одиниць, з яких щороку відбуває 350 особин. Переважна їх більшість мешкає зараз у Добруджі. Південні повіти Келерашь, Телеорман, Олт, Долж мають до 30-50 особин. Існують і шакали, яких виловлюють браконьєри, що є незаконним.»

Поки ще наслідки проникнення цього прибульця у фауну Румунії не можна оцінити. Таким чином, перевага зростання біорізноманітності може бути компенсована невідомими наслідками на автохтонні елементи та види фауни, які існують тут вже давно. Подробиці про те, як пристосувався шакал до умов на території Румунії наводить Думітру Мураріу: «Що стосується шакалів, відомо, що вони надають перевагу хащам з травами та кущами, заростям чагарників, особливо починаючи із зони Чорного моря на території Румунії. Нещодавно ми отримали інформацію з дунайської дельти, що і в Караормані відмітили його присутність, але я чув, що він є і в Леті, в районі місцевості Періправа, вздовж Дунаю, де є зарості плюща й очерету, улюблені місця і диких кабанів, диких кішок та фазанів. Дикі кішки та лисиці є природними ворогами шакала. Шакали не мають багато бар’єрів і тому, напрочуд тому, що на них полюють, їхня кількість зростає з року в рік і присутність розширюється до півночі та заходу. Ті хащі, які, здається, людині не можна пройти, ховають в собі справжні мережі тунелів, якими шакали та інші звірі пересуваються з великою легкістю і де влаштовують свої лігва. Крім природного змагання, людина контролює все більше й більше середовищ існування і стає ризиком для існування представників біорізноманітності на території Румунії.»

І якщо ми говоримо про новий вид хижаків, які вкорінилися на румунській території, повернімося до ідеї пристосування традиційних румунських казок, включивши туди й новоприбулих, як це зробили і у випадку страуса. Тож що ви скажете про козу з трьома козенятами, яка спалила шакала за його злодіяння над її діточками? (Ана-Марія Кононовіч, Людмила Дорош)