|
|
 |
Архів:
|
|
| Український комісар в Румунії Корнелій Чеботаренко |
| (2011-07-27) |
| Останнє оновлення: 2011-08-02 22:53 EET |
 В історії румунсько-україських дипломатичних відносин є чимало досі невідомих або маловідомих фактів чи відомостей про окремих диппредставників як Румунії, так і України. Особливо це стосується малодослідженого в історії двох країн періоду початку ХХ сторіччя. Небагатьом відомо, що тоді в Румунії діяло декілька українських місій. Представника гетьманського уряду в Румунії Володислава Дашкевича-Горбацького особисто прийняв Король Румунії Фердинанд І, що свідчило про особливе значення, надане румунською владою відносинам з новою сусідньою державою. Навіть якщо Бухарест так і не визнав офіційно Українську державу, румунська влада всіляко підтримувала прагнення Києва до незалежності та визнавала його офіційних представників. Сьогодні мова піде про Корнелія Чеботаренка (Чоботаренка).
Українські солдати, зразу ж після скинення царського режиму у 1917 році, проявили тверду волю до самоорганізації на національному ґрунті. На фронтах і в тилових гарнізонах як на Україні, так і в інших регіонах, всюди, де були тільки скомплектовані більшою чи меншою мірою з українців військові частини, почалося закладання українських військових рад, комітетів, громад, товариств, клубів, а за цим пішла й організація окремих українських частин. Особливо яскраво український національно-визвольний рух проявився на Південно-Західному та Румунському фронтах, що були об’єднані в Український фронт, котрий у листопаді очолив генерал Дмитро Щербачов. Щоб утримати фронт від падіння, генерал Щербачов в кінці 1917 року приступив до переформовування корпусів в національні з'єднання, головним чином українські. У цьому йому активно допомагав український комісар Корнелій Чеботаренко.
Як пише Микола Галаган в своїх спогадах «…у той час на цілому фронті функціонувала система українських військових комісарів на чолі з фронтовим, якому підлягали корпусні, дивізійні і т.д. Вони були фактичними заступниками українських інтересів на цілому фронті і, розуміється, були добре поінформовані про становище румунської влади як супроти українського руху, так і відносно наших претензій щодо військового майна.» У цьому контексті, коли російські та українські війська покинули фронт наприкінці 1917 року, для вирішення поточних проблем охорони та евакуації українського військового майна, в Яссах було створено Генеральний Комісаріат України в Румунії. Проте головною ціллю українських військових комісаріатів було переконати румунську владу віддати Україні, як наступниці Царської Росії, все військове майно, що залишилося в Румунії на численних складах: у Соколі, Романі, П’ятра-Нямц тощо.
 Наприкінці 1917 року, після захоплення у Петрограді влади більшовиками, Україна проголосила свою незалежність. Прагнучи міжнародного визнання і перебуваючи в складній політичній ситуації, не маючи чітких офіційних ознак підтримки від Антанти, нова українська влада вирішила розпочати переговори з країнами Четверного союзу. 9 січня 1918 року до Ясс з інформативною місією прибуває перша українська делегація на чолі з Артемом Галіпом, якого супроводжували ад’ютант Гольчинський та перекладач Петро Попович. Їм всіляку допомогу надавав український комісар К.Чеботаренко. Пізніше замість Галіпа Рада міністрів Всеволода Голубовича 5 квітня 1918 року відправляє з дипломатичною місією до Ясс Миколу Галагана.
Завдання місії Галагана не було дуже чітким, але загалом передбачало подання ноти протесту проти приєднання Бессарабії до Румунії, вирішення питання про повернення військового майна (вартістю в декілька мільйонів карбованців), й одночасно проведення переговорів з румунським урядом про визнання ним незалежності України.
Як розповідає Микола Галаган «…фронтовий військовий комісар К.Чеботаренко став фактично радником місії по справах військових.» Позитивного результату українська місія не досягла. Румунський уряд відхилив вимоги проводу України стосовно Бессарабії та не поспішав з дипломатичним визнанням незалежності УНР. Через жорстку позицію української влади у бессарабському питанні румунський кабінет міністрів не визнав офіційно посла України, надавши лише формальне визнання (де-факто) українській дипломатичній місії в Яссах. У разі зміни позиції Києва, МЗС Румунії було готове визнати офіційний статус полковника Л. Суботича, призначеного 6 квітня військовим аташе при Румунському уряді. За цих обставин, на початку травня М. Галаган повертається до Києва, де між часом змінилося керівництво і до влади прийшов Гетьман Павло Скоропадський.
З огляду на те, що Корнелій Чеботаренко був добре обізнаний із ситуацією в Румунії, голова Ради міністрів Української Держави гетьмана П.Скоропадського Федір Лизогуб призначив його офіційним представником Військового міністерства і виконуючим обов'язки Генерального консула України в Румунії, про що було офіційно повідомлена румунська влада Нотою Народного Міністерства закордонних справ №3036 від 7 червня 1918 року. Уряд Румунії, оскільки між двома країнами не було встановлено офіційних відносин та з огляду на напруження, що виникло через бессарабське питання, зайняв стриману позицію. Однак улітку 1918 року, не визнаючи українську державу де-юре, дав свою згоду на створення постійного диппредставництва у Румунії. Місцеперебуванням української дипломатичної установи було визначено м. Ясси, де знаходився й румунський уряд внаслідок окупації країни німецькими військами, а фронтовий військовий комісар К.Чеботаренко став радником місії по справах військових, але фактично її керівником.
 В умовах, коли керівники української дипломатичної місії постійно змінювалися, фактично увесь тягар румунсько-українських дипломатичних відносин лягав на тимчасово виконуючого обов’язки Генерального консула України в Румунії К. Чеботаренка. Тому й не дивно, що відносини України з Румунією у травні-жовтні 1918 року підтримувалися на рівні Генерального консульства, яке займалося поточною роботою: вивезенням військового майна; поверненням військовополонених; контролем за від’їжджаючими в Україну (реєстрація та видача перепусток); прийняттям заяв про бажання взяти українське підданство; захистом інтересів українців перед місцевою владою; видачею допомоги українським громадянам тощо.
К.Чеботаренко був за часів гетьмана консулом в Румунії і далі провадив справу з тим військовим майном, що, як пише Микола Галаган, врешті решт було продане консорціуму банків, при тому 4 посередники мали дістати 10% із загальної суми, за яку було майно продане. Корнелій Чеботаренко як Генеральний комісар займався цим питанням безпосередньо. Його помічниками були Генеральний секретар Георгій Кругліков, колишній секретар посольства УНР у Румунії Ламброс Ламбріонідіс, який посідав функцію керівника Консульського відділу українського Генерального комісаріату в м. Ясси та секретаря української делегації до держав Четвертного союзу в Бухаресті, Кревець тощо.
Генеральне консульство України в Яссах було в непевному становищі через мізерний штат, брак коштів і відсутність досвіду у персоналу. Т.в.о. Генерального консула К. Чеботаренко був фаховим військовим, але поступово набував дипломатичного досвіду. Під час перебування в Румунії він ретельно вивчав обстановку, аналізував становище в стосунках між країнами. Так 29 серпня 1918 року він склав доповідну записку на ім’я міністра МЗС, у якій виходячи з необхідності становлення тісних торговельно-економічних стосунків з Румунією запропонував відкрити декілька консульств. На думку Чеботаренка, їх мало бути вісім. Три у Валахії – Генеральне консульство в Бухаресті, консульство в Галаці й віце-консульство в Суліні; п’ять у Молдові (включаючи й Бессарабію) – консульство в Яссах і віце-консульство в Дорогої, консульство в Кишиневі, а у Бєльцях й Акермані (Білгород-Дністровському) – віце-консульства. Наявність такої розгалуженої мережі консульських установ давало б можливість встановити ще тісніші торговельно-економічні відносини з Румунією.
Генеральний комісар безпосередньо займався налагодженням діяльності мережі українських комісаріатів у Румунії. У червні 1918 року К.Чеботаренко призначив трьох комісарів української держави в трьох містах Румунії, поклавши перед ними завданням захищати інтереси українського Міністерства військових справ у відповідних округах. У Ботошанах комісаром української держави став підполковник Спиридон Білецький, який відповідав за вирішення поточних проблем охорони та евакуації складів військового майна колишньої 9-ої російської армії, а комісару Гончаренку було доручено зайнятися вирішенням поточних питань в місті Романі, районі дислокації колишньої 4-ої армії царської Росії. Велику увагу К.Чеботаренко приділяв території Бессарабії, що в березні 1918 року увійшла до складу Румунського королівства. Тому особливу роль у мережі українських комісаріатів відігравало саме військове представництво у Кишиневі, що виконувало і консульські функції, а також підтримувало зв’язки і захищало інтереси етнічних українців.
 Корнелій Чеботаренко очолював Генеральне консульство України в Румунії з червня до листопада 1918 року, коли кабінет Лизогуба був розпущений, і С.Гербелю було доручено формування нового кабінету, перед яким стояло завдання створення федерації України з майбутньою небільшовицькою Росією. Нова українська влада прийняла рішення замінити всіх керівників комісаріатів. Однак К. Чеботаренко протестує проти цього рішення, стверджуючи, що не отримував жодного офіційного листа про його звільнення від Військового міністерства України, представником якого був. Врешті решт на його місце було призначено Неводовського, який напередодні прибув до Румунії як генеральний секретар гетьманської дипломатичної місії на чолі з генералом Володиславом Дашкевичем-Горбацьким. Від останнього румунська влада отримала й підтвердження звільнення Чеботаренка.
Подальша доля українського генерального комісара в Румунії маловідома. У своїх спогадах Микола Галаган пише: «Сам К.Чеботаренко скінчив погано. В 1920-21 р. жив я у Відні спочатку в одному помешканні з ним, а потім в тім самім домі. Займався він якимись комерційними справами, не все навіть бездоганними. Зрештою 1922 р. умер від галопуючого туберкульозу, що розвинувся на ґрунті голодування.»
(Василь Каптару)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2024-11-26
Print
Слухати