|
 |
Архів:
|
 |
Незвичайний транспорт |
(2008-09-09) |
Останнє оновлення: 2008-09-14 9:33 EET |
Кінець серпня. Бухарест задихається від спеки. В будь-який проміжок часу транспортне сполучення, мов паралізоване; вулицями тягнуться довгі черги машин, які рухаються із швидкістю слимака. Через це автобуси прибувають досить рідко. Виснажені від очікування під гарячим сонцем та на пекучому асфальті люди знесилені й змучені. Коли нарешті приїхав вщент заповнений автобус, люди тісняться увійти, щоб уникнути сонця. У столиці мало транспортних засобів міського транспорту оснащених кондиціонерами. Якщо повезе сісти в такий автобус, то можна буде трішки легше дихати в довгі хвилини очікування зеленого кольору світлофора. Якщо ні, то автобус виглядає скоріше як обсмажена пекучим сонцем консервна банка на колесах. Сонце палає немилосердно, і не маєш куди сховатися від його гарячих променів. Іноді не можливо не торкнутися іншого пасажира, особливо рано вранці чи після четвертої години, коли всі повертаються з роботи.
Але одного ранку, коли двері автобуса №685 відкрилися, вулицею полилися акорди піаніно. «Шановні пані та панове! Ласкаво просимо в High-Life Buz. Нам приємно мати вас своїм гостем і запевняємо, що ваше бажання стане нашим задоволенням. Приємної подорожі!» Більшого шоку і не може бути. High-Life Buz – це автобус із зручними стільцями, кондиціонером, щось на зразок розкішного вагону-ресторанту із столами, де подають чай, хтось грає на піаніно.
Одна молода пані розповідає тим, хто схильний її слухати, про те, як 50 років тому вона зустріла тут, в цьому ресторані, П’єра, її чоловіка. Через ще п’ять кварталів в Arborubuz входять інші пасажири й опиняються в лісі на колесах. Під ногами – земля, запах вологого листя, вікна покриті гілками. Тут майстра церемоній замістив мисливець, який стриже свої нігті сокирою. Червона шапочка готова продати весь ліс за безцінок, аби врятуватися від вовка, перетвореного на нещасливого закоханого, який оплакує свій біль виттям. Не бракує й відьми, яка проходить поміж стільцями і побризкує пасажирів водою чи шукає загадкові інгредієнти. Всю ці історію легше проковтнути, ніж Bizarbuz. Мертві кішка і миша стоять над дверима на червоному шматку оксамиту. Сидячи на стільці в дальньому кутку автобуса, філософ шукає відповідь на проблеми існування: що було раніше – яйце чи курка? Яким завеликим є мале яблуко й яким закоротким є довгий шлях? Ілюзіоніст продовжує свою роботу, незважаючи на погляди пасажирів і, для повного щастя, хтось взявся за поручні автобуса та грає на дримбі й свистку.
Дехто був здивований, або навіть шокований проектом «Незвичайний транспорт», реалізованим Інститутом культури Румунії. «Цього нам ще не вистачало...» – пробурчали вони незадоволено. Але були й такі пасажири, які чекали саме ці три автобуси, аби набути нового досвіту, яким було приємно поспілкуватися з акторами. Французи з Ілотопії, театрального товариства, спеціалізованого в заходах «артистичного безладу», та румунські актори, нещодавні випускники театрального факультету, перетворили неприємні моменти щоденного монотонного життя мешканців Бухареста на фантастичну подорож. Домінік Ноель, одна з тих сорока магів, які зробили можливою подорож у незвичайних автобусах, зізналася, що після досвіду минулого року на фестивалі «Вода, Повітря, Вогонь», нова зустріч з бухарестською публікою була великою радістю. «Я займалася цим і у Франції, але це не мало такого ж впливу, бо французи звикли бачити такі події, п’єси театру за межами театру чи на фестивалях, вони є скоріше споживачами театру, ніж глядачами, з якими можна встановити реальний, відвертий зв’язок. У Бухаресті немає такого, люди не звикли з такими подіями, так що ми, актори, були нарівні з ними, глядачами. Ми знаходилися на тій же сцені, і коли завойовували їхню довіру (а румуни не дуже довіряють), обмін між нами та ними був дуже сильним. Початок кожного спектаклю міг закинути нас в зовсім інший вимір. Емоції, які ми пережили тут, мають бути розказані іншим. Ми відчували себе в підходящому місці, в підходящий час».
Карола Кішіу з Інституту культури Румунії, координатор проекту, розповіла мені, що успіх тих п’яти днів незвичайного транспорту був видимим по реакціях пасажирів. «Я зробила приблизний підрахунок за допомогою членів трупи: упродовж п’яти днів цієї події, цими трьома автобусами пересувалося від 4500 і 5000 мешканців Бухареста. Починаючи цей проект, ми сподівалися на успіх, а отримали більше. Люди, не знаючи яким маршрутом поїде автобус, чекали на зупинках ці автобуси, щоб проїхати ними. І були в захваті».
Лівія Дьондьоші була однією з «невипадкових пасажирів». Вона не тільки не була здивована, а й очікувала ті три автобуси і отримала масу задоволення від подорожі ними. «Мені хотілося б переселитися туди, там було дуже гарно, і зовсім не нудно. Якби можна було щодня подорожувати одним з таких автобусів, я б виходила з нього набагато спокійнішою і задоволенішою своїм життям. В тому автобусі я б не сердилася, стоячи і чекаючи за іншими машинами. Періодично відірватися від звичайного ритму є дуже корисним. Мені сподобалося й те, що й інші були дуже враженими. Мені видалася дуже гарною спроба здивувати людей, які входять в автобус і опиняються в зовсім іншому вимірі…»
Лівія ще не знає, що їй сподобалося більше. «Коливаюся між Arboribuz та Bizarbuz. В Arboribuz була більш опрацьована атмосфера, а в Bizarbuz були цікаві дискусії. Одна бабуся спитала: навіщо все це зробили, який в цьому сенс? Сенс є, тому що тоді, коли виходиш із цього автобусу ти веселіша, ніж коли виходиш із звичайного автобусу. Бабуся трішки подумала і відповіла: «Так. Це добре».»
Ці три автобуси вже остаточно відійшли на автобазу Піпера, кінцевий пункт одних з найнавантаженіших ліній громадського транспорту Бухареста. Проте, серед байдужих пасажирів, які знову занурились в щоденну монотонність, безперечно є й такі, хто й зараз усміхається, коли двері автобусів відчиняються.
(Автор: Андрея Демірджан; переклад: Людмила Дорош; фото: www.icr.ro)
|
|
|
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
|
MP3 |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
|
AAC+ |
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР
|