|
|
 |
Архів:
|
|
| 6-ий піхотний полк доробанців імені Міхая Хороброго |
| (2008-03-25) |
| Останнє оновлення: 2008-04-01 10:10 EET |
Історик та мистецький критик, випускник Інституту образотворчого мистецтва, музеєзнавець історичного музею міста Бухареста, а потім директор того ж музею, науковий дослідник Інституту історії імені Ніколая Іорги - такою є візитна картка нашого сьогоднішнього співрозмовника Адріана Сілвана Іонеску. Одним з його хобі є відтворення минувшини, зокрема великих битв. Коли одягає військову форму, історик Іонеску стає полковником Іонеску 6-го піхотного полку доробанців імені Міхая Хороброго.
Разом з іншими любителями минулих епох полковник Іонеску живе так як жили солдати 100 або 200 років тому. Його пристрасть щодо важливих моментів історії розпочалась через фотографування форм румунської армії, яких можна побачити у мистецьких альбомах з дерев’яними солдатами з якими будь-який хлопець грається, але й з подарунком, що лежить під різдвяною ялинкою: ”Коли мені було 5 років Дід Мороз приніс мені маленьку шабельку. І зараз не можу забути радість, що охопила мене, коли я знайшов під ялинкою шаблю. Спочатку я гадав, що то щось інше, але потім моїй радості не було меж - це була шабля. Тоді я став генералом.”
У Румунії відновлення великих битв розпочалось відносно пізно у порівнянні з навколишніми країнами. У травні 2004 року з нагоди “Днів національного військового музею” група ентузіастів, істориків та збирачів військових предметів вирішила закласти підвалини асоціації, яка б відзначала традиції “6 піхотного полку Доробанців” імені Міхая Хороброго, одна з найпрестижніших військових частин румунської армії: ” До тоді ми одягались у військові форми і провели кілька заходів, але в той час коли я приходив з оригінальними уніформами зі своєї колекції, інші прийшли з новим військовим одягом. В організації “6 піхотного полку доробанців” ми відтворюємо три моменти нашої румунської військової історії: Війну за незалежність 1877 року, Першу світову війну й Другу світову війну. Для всіх трьох епох маємо відповідні форми.”
До 8 членів засновників залучились упродовж часу й інші, і таким чином, в кінці 2006 року група складалась із 19 активних членів та багатьох прихильників. Навесні 2006 року був заснований відділ Асоціації “6 піхотного полку доробанців” у місті Плоєштах, який вшановує традиції 4-го артилерійського полку імені Короля Фердинанда, найдавніша артилерійська частина румунської армії: ”Щотижня відбуваються військові навчання. Проводимо кілька важливих заходів упродовж року як наприклад “Дні національного військового музею”. Якщо нам вдається отримати згоду кількох установ то проводимо широкомасштабні навчання, як це сталося у 2006 році у населеному пункті Могошоая, що неподалік Бухареста, де ми відновили битву Першої світової війни, на річці Арджеш, у якій, на жаль, румуни зазнали поразки тоді, тобто в листопаді 1916 року. Ходимо і на заходи, що організовані закордоном. Кілька з нас відвідали Аустерліц, а на цьому році маємо намір поїхати до Ватерлоо. Пошиємо собі французькі форми або можливо британські. Але ми ще не прийняли остаточне рішення.”
Ті, хто бажає залучитись до цієї гри отримує аркуш з регламентом в якому зазначається, як слід використовувати зброю, та як слід боротись з опонентом, зазначив полковник Іонеску: ” Кожен учасник повинен підписати цей регламент і відповідати перед організаторами, якщо порушує його. Коли атакуємо з багнетами і дві групи наближаються одна до одної то обидві повинні підняти вгору зброю, щоб не поранитись. Коли стріляємо з чорним порохом ти ми не повинні бути ближче 10 метрів і взагалі гвинтівку направляємо вниз або піднімаємо вгору.”
Незважаючи на те, що відновлення великих битв дотримується курсу історії, кров не проливається. Чоловіки, що беруть участь в цій грі доводять, що не пристрасть до насильства закликає їх до бою:” Війна не є такою як колись. Немає противників на полі. Усе управляється із відстані, навіть лише натискаючи на кнопки. Вже немає безпосереднього бою між військовими частинами як це було у ХІХ ст. або навіть у ХХ. Партизанська війна домінує у всьому світі. Ми більше звикли читати історію, але не спроможні візуально показати її. Історія у підручниках виглядає досить легкою. Через демонстрацію можна більше навчитись ніж прочитавши кілька сотень сторінок.”
(Автор: Андрея Демірджан; Переклад: Микола Онужик)
|
|
| |
WMA |
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
MP3 |
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
|
|
128kbps : |
1
2
3
|
| |
AAC+ |
|
|
48kbps : |
1
2
3
|
|
|
64kbps : |
1
2
3
|
 Старий логотип ВСРР |
2025-04-04
Print
Слухати