Остаточно питання про кордон було знято після підписання 17 червня 2003 р. Договору між Україною і Румунією «Про режим румунсько-українського державного кордону, співробітництво і взаємну допомогу в прикордонних питаннях». Обома сторонами була визнана демаркація сухопутної ділянки кордону, що свого часу була проведена між Румунією та СРСР. Не до кінця вирішеним залишилося лише питання морського кордону, зокрема визначення меж континентального шельфу і виключних економічних зон двох країн у Чорному морі. Площа спірної території становила близько 12 тис. км2.

Однак і це складне питання, врешті решт, було вирішене цього року. Після 34-х раундів безрезультатних переговорів, Бухарест, за згодою сторін, передав справу про делімітацію до Міжнародного суду ООН, який виніс остаточний вирок по цьому питанню 3 лютого ц.р., який є обов’язковим до виконання. Рішення, що можна назвати компромісним, ставить крапку у процесі делімітації кордонів між Румунією та Україною. Зараз, незважаючи на складну історичну спадщину, наявні труднощі і проблеми, румунсько-українські відносини вступають у фазу прагматичного, взаємовигідного розвитку.

Геостратегічне становище обох країн, їхні об’єктивні національні інтереси у важливих стратегічних питаннях поступово зближуються. Поглиблення реформ в обох країнах створює солідну базу для конструктивних взаємин. На цьому наголошує й Державний секретар МЗС Румунії із стратегічних питань, уповноважений агент Румунії в Міжнародному суді ООН під час розгляду справи «Румунія проти України», який каже, що таке цивілізоване розв'язання суперечностей між двома країнами має стати позитивним прикладом для вирішення інших проблем, а також прикладом для інших країн регіону: «Я думаю, що ми повинні скористатися позитивом цієї справи у двосторонніх відносинах з Україною. І думаю, що добра можливість для цього з’явиться після завершення виборчих процесів як у Румунії, так і в Україні. Тому що подивіться на переваги цього рішення. По перше ми розв’язали проблему, що була на порядку денному двосторонніх відносин упродовж останніх 42 років, ще з часів СРСР, яку ми не зуміли вирішити шляхом переговорів ані з СРСР, ані з Україною після проголошення її незалежності. Цим способом ми зуміли вирішити складну проблему, на той час найскладнішу в наших взаєминах. По друге, Румунія та Україна звернулися до Міжнародного суду ООН за згодою обох сторін, навіть якщо позов до суду у 2004 подала Румунія. Але фактично це було здійснено на основі компромісного положення у тексті Додаткової угоди до Базового політичного договору, тобто з цим варіантом погодилися обидві сторони. Цим самим наші дві країни стали регіональним прикладом того, що можна розв’язати складні суперечки без великих внутрішніх політичних втрат. Я сказав щойно після винесення вироку і ще повторю - цей результат може послужити позитивним зразком для вирішення інших проблем у двосторонньому плані, на яких я не буду зараз зупинятися. Зрозуміло, що для цього має бути створений і сприятливий внутрішньополітичний контекст, який би дозволив нам скористатися такою можливістю.»

Рішення Міжнародного суду ООН дає можливість обом країнам сконцентрувати увагу на решті проблем і на співробітництві в усіх планах. Богдан Ауреску упевнений, що сторони використають це для покращення двосторонніх взаємин. «Для цього ми повинні діяти разом, два зовнішньополітичні відомства, дипломатії двох країн на рівні Президентів Румунії та України, щоби побачити, що можна зробити для вирішення ще існуючих на двосторонньому плані проблем. Водночас я хочу підкреслити дуже важливий аспект: Румунія дедалі підтримує наближення України до ЄС та НАТО, рішення про інтеграцію України до Північноатлантичного альянсу було прийняте на саміті НАТО саме в Бухаресті. Ми підтримуємо це рішення, але зрозуміло, водночас, не треба забувати про проблеми у двосторонніх стосунках.» (Василь Каптару)

Матеріали по темі:

- Взаємини – 17.03.2009 р.
- Взаємини – 10.11.2009 р.